ДВАДЦЯТЬ ДВА НЕЩАСТЯ

Один парубок настільки звик бути невдахою, що коли життя відхиляється від цього курсу - мурахи біжать шкірою. Його життєве кредо - щоб не робив, все валиться з рук. І це нормально. Закономірно, протягом 365 днів на рік усе відбувається навиворіт...

Однак у кожній річці трапляються окремі течії, у темний коридор обов’язково якоїсь миті вривається промінь світла. І на шляху 22-ох Нещасть з’явилася тендітна дівчина з ангельським обличчям та протилежними поглядами на життя. Це кохання. Голову втрачено, чи може, навпаки, вона стає на місце, повертаючись з мандрів?

До цього часу він не вірив у магію кохання і був далеким від таких почуттів. Вона відповідає взаємністю, не здогадуючись, які каруселі чекають попереду. Декілька днів вони літають на крилах щастя, не помічаючи нічого, окрім світу пернатих, просто отримують задоволення від життя. Втім, реальність бере гору. Настав час прощань-зітхань.

Тепер їх розділяють сотні кілометрів і небокрай, всипаний білими пухнастими баранчиками. Однак телефон розривається щодня. А вночі “Океан Ельзи” співає: “Скажи мені, чому не можу забути те, чого нема?”. І ноги вже самі несуть на вокзал, байдуже, що на дворі ніч.

Як вважаєте, яке місце зазначене на щойно купленому квитку? Звісно, тринадцяте. Та й квиток - в один бік. Шосте чуття наполягає: якщо їхати, то назавжди, і нехай буде те, що буде.

І він намагається забути про свої вчорашні невдачі з втопленими мобілками і ніч, проведену в душовій кабінці. (22 Нещастя тоді вийшов зі своєї кімнати в гуртожитку, а двері зачинилися, ключів, звісно ж, не було, на дворі - зима, а він у футболці... словом, душова стала оптимальним варіантом, щоб переночувати).

Та коли кохаєш, про негаразди думати не хочеться. Щоправда, при виборі подарунка доля знову “посміхнулася”. В ювелірному відділі приміряв обручку на свій мізинець - одягнути одягнув, а зняв за півгодини, приклавши неймовірні зусилля і додавши розчин мила. Доки знайшов необхідний розмір для своєї Дюймовочки, позбувся двох літрів поту. Чого в житті тільки не буває. Забіг на сто кроків вперед. Ще б тільки сватів заслати, велике діло - стати нареченим.

Валізи спакував, залишилося тільки вчасно застрибнути у вагон. Під час телефонної бесіди, обмовляється про свій подарунок. Дівчина не надає цьому особливого значення, поспішати нема куди. Вона уникала багатьох глобальних помилок завдяки своїй розважливості. Ще б пак, в її яскравих очах втопився не один красень. Але ж із тисячі претендентів на руку та серце, ми, зазвичай, обираємо далеких від ідеалу.

Настав час “ікс” - найважливіший день у житті. Залишилося купити “Мальборо”, і в дорогу. Рука в кишеню, а там тільки жувальна гумка замість гаманця. Ось так цей “щасливчик” не потрапив до коханої, а вже мав би стояти на її порозі з квітами. Нарешті у телефонній трубці лунає його голос: “Пробач! Я так хотів бути на твоєму Дні народження і не зміг, приїду на День закоханих. Обіцяю”. Саме в цей момент проростає зернятко сумніву у дівочому серці. Типова ситуація.

До відправлення потягу - півтори години, а він зернята лузає. В останню мить вилетів на подвір’я і ненароком спіткнувся. У результаті - набиті синці і зіпсований настрій. Із запізненням прибіг на перон, на душі шкребе, як кішка лапою... але втішає думка: буде свято і на моїй вулиці.

Та його вже ніхто не чекає. Не даремно кажуть: перш ніж підкоряти інші вершини, треба піднятися на свою гору. Але наступати на одні і ті ж граблі - вже звичка. Цю історію він переповів мені по телефону. Віддав на збереження разом із криком душі про нерозділене кохання і сотнями запитань: “Чому таке сталося зі мною?”. Я лише відповіла: те, що трапляється, - на краще. Головне - знайти себе і свою справжню долю!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: