Черемша має й інші назви: ведмежа цибуля, дикий часник, чензелі, левурда. Це своєрідна рослина, що зовнішньо схожа на конвалію, (коли її листя ще не розпустилося), за смаковими якостями черемша нагадує часник. Ця квітка досягає у висоту 40 сантиметрів. Росте на заплавних луках, поблизу річок, струмків, боліт, в широколистяних, ялинових, та вільхових лісах, часто утворюючи зарості. Збір її зелені роблять у квітні-травні. Її вживають в сирому, солоному та квашеному вигляді. На Кавказі сирі цибулини черемші їдять з хлібом і сіллю, а в Німеччині її додають у гарячі страви. Черемша багата на вітаміни, вона містить 4,2 мг каротину, до 100 мг вітаміну С, а також ефірну олію, фітоноциди, лізоцим. Її використовують як протигарячковий засіб. Також вона перешкод-жає накопиченню холестерину в крові, поліпшує травлення, стимулює серцеву діяльність.
Ще в Давньому Римі черемшу вважали хорошим засобом, який очищає шлунок і кров. Як “кровоочисний засіб” черемша і зараз вживається в народній медицині багатьох країн, її призначають при шкірних висипах і золотушних лишаях, гнійних захворюваннях шкіри.
У народній медицині її здавна використовують як потогінний, шлунковий та протизастудний засіб. Водний настій її листя п’ють при застуді, малярії, виснаженні, захворюваннях шлунку та кишечника, відсутності менструацій. Її соком лікували гнійні запалення вух.
Партнери 