Сергій Ліщук: “Єдине, що мені до вподоби з іспанської кухні - паелья”

- Сергію, як взагалі живеться у “Валенсії”, які умови створив для гравців клуб?

- Вони просто чудові. Я живу у так званому Новому місті. Клуб забезпечив машиною, квартирою. До залу дістаюся машиною за хвилин сім, а пішки - п’ятнадцять. Усе компактно, що мені дуже подобається. Якби мав можливість, то міг би змінити Валенсію на Барселону. Вони майже схожі. Тільки Валенсія менша, компактніша. Поруч море. Люди життєрадісні, доброзичливі. З ними приємно та легко.

- Чим займаєшся у вільний час?

- Як такого вільного часу немає. Все забирає тренування, підготовка до ігор, самі ігри. Якщо випадає вільний час, то ходимо в сауну з командою. А виїхати на пікнік до моря, часу вже бракує.

- За два роки у клубі призвичаївся до іспанської кухні?

- Якщо чесно - ні. Мені ближче італійська. Якщо випадає час, то з дружиною відвідуємо італійський ресторан. Є в місті і російський магазин, де скуповуємося і дружина готує. Єдине, що мені до вподоби з іспанської кухні - паелья, що дуже нагадує наш плов. Це національна валенсійська страва з рису, куди додають морепродукти, куряче м’ясо.

- Як уболівають в Іспанії й чи завжди під час матчів трибуни заповнені вщерть?

- Зазвичай під час матчів спортивні арени заповнені вщент. Зал у Валенсії вміщує вісім тисяч глядачів, але коли граємо з лідерами іспанської ліги “Барселоною” чи “Реалом”, то встановлюють додаткові трибуни і тоді у приміщення набивається приблизно десять тисяч уболівальників. Приємно, що приходять на матчі й наші співвітчизники та усіляко мене підтримують. Це дуже допомагає - дає емоції і поштовх для подальшої праці.

- Що б порадив юним баскетболістам для того, щоб досягти таких же вершин, як і ти?

- Для цього необхідно працювати - важко та наполегливо. Тільки так може розкритися талант молодого гравця. Звичайно, це дуже складно, але потрібно, стиснувши зуби, проводити години, дні, місяці на майданчику та в тренажерному залі. Ті, хто мріє про баскетбольну кар’єру, повинні пройти цей нелегкий шлях. Саме таким був і мій шлях. Добре пам’ятаю тренувальні збори БК-93 “Пульсар” в Тисовці та Шацьких озерах. Ми працювали до останньої краплі поту, навіть дратувалися через тренерів. Проте починався чемпіонат і ми бачили результати роботи.

- У найближчому майбутньому немає планів організувати турнір для дітей на призи Сергія Ліщука?

- Дуже хочеться і планую. Про це я розмовляв із Сергієм Степановичем Шемосюком. Усе залежить від того, чи буде вільний час. Відпустка у мене літом, коли у дітей канікули. А вирватися на кілька днів на час навчання в школах годі й говорити. Графік виступів дуже щільний. Думаю, щось вигадаємо і наступного року такий турнір відбудеться.

- Ти не раз свого часу намагався закріпитися в НБА, але не склалося. Бажання зіграти в еліті світового баскетболу ще не зникло?

- НБА - це найкраща ліга у світі. Думаю, що кожному гравцю цікаво там пограти, спробувати свої сили. Звичайно, я із задоволенням пограв би за океаном, якщо трапилася б така нагода. Проте зараз всі сили та вміння буду віддавати на користь “Валенсії” та збірної України.

- Чи плануєш після закінчення ігрової кар’єри повернутися у Рівне й стати тренером, чи все-таки залишишся за кордоном?

- Я усією душею люблю своє рідне Рівне. Де б я не був - моє серце та думки тут. Звичайно, у наше місто я хочу повернутися після завершення кар’єри баскетболіста. Але зараз про це думати ще зарано, адже планую ще пограти. А стосовно тренерської діяльності… (посміхається - авт.). Це складне питання. Важко відповідати на нього зараз. Я швидше бачу себе баскетбольним менеджером, аніж тренером.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: