В’ячеслав Пугайко: »Розбудуємо Україну разом!»

- В’ячеславе Васильовичу, як народилася ваша компанія?

- У 1990-х роках на Рівненщині, як і в Україні в цілому, частина організацій та установ працювала безприбутково; зароблених коштів ледь вистачало на зарплатню працівникам та розрахунки із постачальниками. Компанії “Інвестжитлобуд”, створеній у 2000 році, було надано право отримувати від підприємств-боржників ресурси і матеріали, й вкладати їх у будівництво. Підприємства, у яких були проблеми зі сплатою податку на прибуток, скористалися можливістю за допомогою “Інвестжитлобуду” ліквідувати заборгованість перед державою. Натомість будівельні організації отримували кошти, за рахунок яких зводили житлові будинки. Певну кількість квартир у Рівному та області отримали таким чином працівники окремих державних структур - Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України.

- Але ж працювати за такою складною схемою було досить важко?

- Звичайно, адже від отримання коштів на рахунку Управління капітального будівництва міськвиконкому до завершення будівництва проходило чимало часу.

Це й підштовхнуло керівників “Інвестжитлобуду” до розширення сфери діяльності компанії. До речі, чимала заслуга в цьому належить Миколі Михайловичу Полікарпову - одному із засновників компанії і моєму компаньйону по роботі. Починаючи з 2003 року, ми почали самі займатися будівництвом. Сьогодні об’єкти будівництва ми зводимо власними силами. Компанія має на своєму озброєнні баштові крани та іншу спеціальну техніку. Всі наші новобудови на 80 відсотків забезпечені матеріальними ресурсами, що належать компанії “Інвестжитлобуд”.

Загалом на дочірніх підприємствах “Інвестжитлобуду”, які постачають на новобудови компанії власну продукцію, сьогодні працюють понад 1000 осіб.

- Ви маєте на увазі підприємства, які виробляють будівельні матеріали? Будь ласка, розкажіть про них детальніше.

- У складі інвестиційно-будівельного об’єднання працює цегельний завод в с.Городок, який випускає на добу до 30 тисяч штук цегли. Свого часу ми купили це підприємство, у якому нічого не залишалося, крім печі. Виробництво на ньому було повністю зруйноване. Ми завезли туди сучасне обладнання, підвели газ, провели реконструкцію, і справа відродилася. Крім Городоцького цегельного заводу, компанії належать два підприємства, що випускають товарний бетон і залізобетонні панелі. Ця продукція використовується на будівництві, яке здійснює “Інвестжитлобуд”.

У 2005 році став до ладу великий завод залізобетонних конструкцій у Сарнах, який забезпечує своїми виробами північні райони Рівненщини. Він також дістався нам у напівзруйнованому стані. Ми його відновили, завезли нове обладнання. Підвели газ, зробили пропарювальні камери. Сьогодні Сарненський завод ЗБК задовольняє потреби будівельників підприємства у залізобетонних конструкціях.

В минулому році запустили цех із виготовлення металопластикових вікон. У нещодавно відкритому в Рівному підземному центрі всі торгові місця отримали металопластикові двері і вітрини нашого виробництва.

Протягом найближчих десяти днів стане до ладу наш столярний цех. Дуже великий цех, який, на мою думку, за потужністю та рівнем автоматизації не має аналогів у Західній Україні. Цех випускатиме дерев’яні двері і вікна під склопакети. Скло для них завозимо з Польщі. Сировину поки що будемо закуповувати у ДЛГО “Рівнеліс”. А в перспективі самі виготовлятимемо дерев’яний брус.

У наступному році перейдемо на повне самозабезпечення матеріалами і механізмами. В минулому році ми придбали за кордоном три виробничі лінії. Одну - з виготовлення металочерепиці, дві інші - з виробництва металопрофілю. Тепер виготовляємо металочерепицю, яку до цього часу закуповували у Львові. Ці унікальні лінії, єдині в області, надають компанії можливість зводити дахи цілком із матеріалів власного виробництва.

- Які саме об’єкти зводяться і будуть зведені силами компанії “Інвестжитлобуд”?

- На цей рік плануємо лише у Рівному здати в експлуатацію до 50 тисяч квадратних метрів житла. В цьому році ми вже передали нових 36 квартир працівникам міліції в Костополі. А буквально цими днями у м. Сарни держкомісія підписала акт, за яким міліціонери районного центру отримають у власність 2000 квадратних метрів житла.

Водночас компанія веде будівництво житла у Володимирі-Волинському та Ново-Волинську на Волині. А трохи раніше звели будинки для військовослужбовців у Тисмениці (Івано-Франківська область), Василькові (Київська) та Стрию (Львівської області).

Наразі з нетерпінням чекаємо обіцяного фінансування, адже у цьому році планується виділити з бюджету близько 8 мільйонів гривень на будівництво житла для відселених з Чорнобильської зони і працівників МНС. У минулому році Міністерство з надзвичайних ситуацій виділило 2 мільйони 400 тисяч гривень на житлове будівництво в Рівному, завдяки чому “Інвестжитлобуд” розпочав будівництво 58-ми квартирного будинку на розі вулиць Черняка та О. Дундича. На цьому місці заплановано звести три будинки. В першому отримають квартири чорнобильці, працівники МНС та військовослужбовці. Два інших інвестує “Інтергалбуд”. На вулиці Буковинський в минулому році ми розпочали спорудження 9-поверхового будинку на 2 під’їзди. Більшість квартир у ньому отримають працівники міліції. Це будівництво фінансується по лінії МВС за бюджетні кошти.

Що стосується зовсім “свіжих” трудових досягнень, то в березні цього року майже в один день у Рівному відбулося дві приємні події: відкриття першої черги підземного торгового центру, генеральним підрядником якого виступає “Інвестжитлобуд”, та відновлення будівництва лабораторно-навчального корпусу РДГУ, в яке компанія інвестує 2,5 мільйона гривень. “Розбудуємо Україну разом!” - це гасло нашої інвестиційно-будівельної компанії, яке ми намагаємося втілити в життя спільними зусиллями всього колективу.

- Левова частка успіху компанії залежить від вміння її керівника сформувати команду і повести її за собою. Можливо, у Вашій біографії було щось таке, що містить у собі секрет Вашого лідерства?

- Біографія у мене досить звичайна. Народився я в січні 1966 року у Рівному. Дитинство пройшло в Басовому Куті. Навчався до восьмого класу в 14-й школі, потім вступив до Рівненського автотранспортного технікуму, де отримав середню технічну освіту. До речі, нині здобуваю вищу освіту, навчаюся на економічному факультеті в Рівненській філії МАУП.

Тривалий час займався спортом у секції легкої атлетики. Кілька разів ставав призером чемпіонатів України. Маю ступінь кандидата у майстри спорту. Посідав перші місця у Всесоюзних змаганнях серед працівників автотранспорту. Довгий час був рекордсменом області у потрійному стрибку. До речі, мій рекорд протримався з 1984 по 1991 рік. Можливо, спортивний азарт, наполегливість та звичка до щоденних фізичних та емоційних навантажень, які сформувалися під час тренувань, допомагають триматися у формі й сьогодні.

У 1985 році пішов служити до лав Радянської армії. Строкову службу проходив у Київському вищому військовому авіаційному училищі. Після звільнення з лав армії працював на Рівненському газорозрядному заводі.

- Як сталося, що з працівника середньої інженерної ланки Ви перетворилися на підприємця?

- Справа в тому, що, як тільки в державі розпочався кооперативний рух, я теж подався в кооперацію. Це було наприкінці вісімдесятих років. Створив цех із виготовлення поліетиленової плівки, який проіснував до 1995 року, благо, взяти кредит у банку не становило проблеми. Взявши у 1991-1992 роках кредит, я закупив обладнання, і повернув гроші, які знецінилися після стрибка інфляції.

Наше спільне українсько-канадське підприємство працювало за програмою технічної допомоги Канади Україні. Побував на стажуванні в Канаді. Але, на жаль, досить консервативна на той час бюрократична система не дозволила довести цю справу до кінця. Канадська сторона билася-билася об цю скелю і відступила, так і не діждавши “добра” на ввезення в Україну необхідної техніки. Не подолавши перешкоди у вигляді дуже великих видатків на розмитнення обладнання, ми відмовилися від цієї програми.

Невдовзі розпочався процес взаємозаліків між підприємствами, яким ми скористалися під час створення компанії “Інвестжитлобуд”. Згодом від інвестування перейшли до виробництва і будівництва житла та об’єктів громадського призначення. Як це відбувалося, ви вже знаєте.

- Ви справляєте враження людини, яка не обмежується суто виробничими справами. Розкажіть, будь ласка, про свої захоплення.

- Моє хобі - підтримувати. Минулого року я підтримав церкву в Басовому Куті, профінансувавши реконструкцію і ремонт цієї культової споруди, яка у 2006 році, на Трійцю, відсвяткує свій столітній ювілей. Будівельники повністю відновили покрівлю, реставрували куполи, побудували біля церкви капличку.

У цьому році голова Рівненської облдержадміністрації запропонував мені підтримати Рівненський спідвейний клуб. Минулого року генеральним спонсором команди був мій товариш, директор “Інтергалбуду” Юрій Буняк. У цьому році естафету прийняв “Інвестжитлобуд”, взявши на себе фінансування рівненського спідвею. Ми виділили кошти і закупили мотоцикли, придбали мотори. Сьогодні у Рівному сформована дуже сильна команда спідвеїстів.

Вболівальники часто дорікають організаторам і спонсорам цього виду спорту, що рівняни не виховують заміну ветеранам команди. Проте тренер команди Віктор Кузнєцов має свої плани щодо створення школи юніорів, в якій підростатиме молодше покоління спортсменів. На цей рік ми плануємо розпочати фінансування такого спортивного закладу. Закупимо для юніорів нові мотоцикли, створимо всі умови для їх тренування. Тільки-но трохи потеплішає, оголосимо набір юнаків. Ми плануємо з часом відмовитися від “легіонерів” і повністю формувати рівненську команду зі своїх вихованців. Це буде справді Рівненський спідвей.

- Ви розповіли про свої захоплення як уболівальника. А що допомагає Вам зняти напруження важкого робочого тижня?

- У вільний від роботи час люблю порибалити. У будь-яку пору року їжджу на рибалку, інколи - на полювання. На жаль, не так часто, як мені хотілося б. Іноді збираємося з друзями пограти в більярд. Частину часу проводжу з сім’єю. Я одружений, маю двох дітей. Донька Іванна закінчує в цьому році медичний коледж, їй 18 років. Сину Євгену 7 років, він навчається в першому класі Рівненської ЗОШ №2.

- І на закінчення нашої бесіди хотілося б дізнатися про формулу Вашого успіху.

- Моє особисте гасло - “Завжди бути оптимістом!”. В житті поводжусь так: визначаю для себе певну мету, і доки не досягну її, за інше завдання не беруся. Сьогодні моя мета: домогтися того, щоб наша компанія на 100 відсотків забезпечувала сама себе матеріалами, робочими ресурсами, механізмами. Думаю, що майже 90 відсотків шляху до цієї мети я вже подолав.