Не порозумілися

Якось мені довелося стати свідком курйозного випадку. Зайшовши в салон тролейбуса, я міцно вхопилася за поручень. Хоч вільних місць було багато, сідати я не поспішала. Людей увійшло багато, але всі стояли.

Почувся мелодійний голос жінки-водія: “Громадяни пасажири! Не товпіться на задній площадці - проходьте всередину”. Видно, це подіяло на пасажирів. За якусь мить всі порожні місця були зайняті.

Пасажири виходили і заходили. На одній із зупинок до салону зайшов високий кремезний чоловік із важкою сумкою. Звільнилося одне місце. Оскільки прохід був переповнений, чоловік підняв сумку над головами людей на крайніх сидіннях, щоб пройти й сісти. Так, тримаючись за поручні, він пробивався до вільного місця. Аж раптом одна з ручок сумки не витримала ваги і обірвалася. Сумка нахилилася і ненароком зачепила голову одного з пасажирів - чоловіка кавказької національності. Він закричав:

-Вай-вай-вай! Ты что, мужик, с ума спятил?! На голову кладешь груз?!

Власник сумки за шумом не розчув і у відповідь:

- Це я груздь? Це ти груздь! А я людина шанована, і прізвище у мене поважне - Боровик. І зовсім я не “мужик”, а громадянин України.