Не я б’ю, верба б’є За тиждень - Великдень!

За біблійними переказами, цього дня Спаситель в’їжджав до Єрусалиму на вісляті, а миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. В Україні пальми замінили вербовими гілками, оскільки верба - дерево, яке шановане серед нашого народу ще з давніх-давен і першим сповіщає про прихід весни.

У Вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення гілочок верби. Вважається, що вони при цьому набувають магічних властивостей.

Сімдесятирічна рівнянка Наталія пригадує, як ще маленькою дівчинкою ходила з мамою до церкви святити вербу. Порівнюючи із сучасністю, каже, що дещо змінилося у звичаях, призабулося:

- Пам’ятаю, що під церквою було багато вербового гілля. Ще з самого ранку на богослужіння сходилися всі - і старі, і малі. Гріхом вважалося не піти у цей день до церкви, адже свято шанувалося так само, як і Пасха. Після закінчення служби священик окроплював гілля свяченою водою, а ми, дітвора, одне поперед одного старалися якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька “котиків”, “щоб не боліло горло”.

Якщо ж хтось проспав службу, то люди, йдучи із церкви, били його вербою, промовляючи:

Не я б’ю - верба б’є,

За тиждень - Великдень,

Недалечке червоне яєчко!

Молодь же билася свяченою вербою ще біля церкви, приказуючи:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода!

Також гріхом вважається топтати освячену вербу ногами. Тому навіть найдрібніше гілля, яке залишилося після освячення, палили на вогні, щоб не потрапило під ноги, - згадує пані Наталія.

Освяченій вербі приписується магічна сила. Встановлена на покуті вербова галузка оберігає оселю від блискавок. Також нею виганяли навесні худобу на пасовисько, щоб не чіплялася до тварин всяка нечисть. А під час граду викидали гілля свяченої верби надвір, щоб град зупинився.