Батьківська віра проросла в синовому серці

Ще тоді, коли на війні в Афганістані смерть буквально ходила по п’ятах Віталія Грицака, він усім єством відчував, що якась незрима сила надійно захищає його від смертельної небезпеки. Подумати тільки: після двадцяти місяців перебування у справжньому пеклі, де на його очах косило десятки бойових побратимів, Віталій повернувся додому без жодного серйозного поранення! Вже пізніше збагнув, що залишився живим та неушкодженим завдяки материнським молитвам, з якими ненька, благаючи заступництва у Матері Божої, вставала і лягала спати. Не знав як, але був певен, що при слушній нагоді неодмінно віддячить Тому, Кому зобов’язаний життям...

І вона, ця нагода, справді трапилася. Щоправда, не відразу і не без промислу Господнього. Воістину кажуть, що в добрих справах сам Бог допомагає. Підсобив і цього разу, та ще й як.

На малу батьківщину Віталія Грицака до Свято-Троїцького храму минулої п’ятниці на Різдво Богородиці зібралася небачена тут досі кількість парафіян не лише з навколишніх сіл та Рівного, а й з усіх куточків України. Зібралися віряни кількатисячною родиною, щоб разом відсвяткувати 200-річчя церкви, котра після проведеної за кошти Віталія Грицака та залучених ним благодійників повної реставрації засяяла у повній красі.

- Свято-Троїцький храм збудований на початку 19 століття, в період 1812-1816 років, коштами князя Гаврила-Святополка Четвертинського та парафіян міста Гориньграда, - не без гордості розповідає настоятель Свято-Троїцької церкви села Гориньград-І отець Олексій Дячук. - Таких церков на території області залишилися одиниці. З 1815 року в Гориньграді зберігаються копія метричної книги та сповідні відомості.

Будучи знавцем місцевої історії, отець Олексій, який на цій парафії служить упродовж тридцяти років, у деталях переповів визначні віхи з життя храму. Так, 1883 року в церкві провели капітальний ремонт і коштом парафіян було побудовано дерев’яну дзвіницю на кам’яному фундаменті. Навіть за Великої Вітчизняної війни та радянських часів, зі слів отця Олексія, тут не припинялися церковні богослужіння. Упродовж 1953-1954 років було завершено перекриття купола церкви, побілено зовнішні та внутрішні стіни, пофарбовано дзвіницю, придбано ікони та церковний інвентар. 1971 року територію навколо храму огороджено металевою сіткою. 2009-го коштами депутата облради генерала-майора міліції Віталія Грицака та його друзів розпочалася повна реставрація церкви.

- А знаєте, я давно знав, що наш храм таки дочекається свого оновлення, - довірливо ділиться з нами радістю настоятель церкви. - З пам’яті ніколи не йшов Микола Грицак з Гориньграда-ІІ, котрий приходив до нашого храму і не раз казав, що його сини постараються привести церкву Божу в належний стан, щоб вона була ще красивішою, ще величнішою. Глави родини Грицаків уже немає, Царство йому Небесне, але його слова поселилися в серцях його дітей - Василя та Віталія. Обоє два роки тому розпочали відновлювати Свято-Троїцьку церкву. Храм дуже преобразився. Дякувати Богові, що є люди, які мають доброту в серці, щоб послужити своїм вчинком ближнім. Брати Грицаки зробили велику справу, адже вони тут народилися й хрестилися, молилися і приймали перше причастя. За те, що вони виконали слово матері та батька, їм велика людська шана.

Хоча Віталій Грицак відкриття храму після повної реконструкції й сприймає як особливу подію, намагається не афішувати надану ним допомогу. Мовлять: добро треба творити так, щоб ліва рука не знала, що робить права.

- Що тут казати, - знизує плечима Віталій Грицак. - І так зрозуміло, що реставрація церкви - непроста справа. Але допомога храму - це внутрішня потреба кожної людини, яка приймає таке рішення. У нас із братом з’явилося бажання допомогти релігійній громаді, церкві, де ми з ним хрестилися, наш батько, наш дід. Адже нині в селі проживають люди здебільшого похилого віку. Вони б раді чимось допомогти, та самі у скруті. А храм дійшов до такого стану, що як його не відремонтувати, він почне руйнуватися. Поволі, поетапно допомогли провести повну реконструкцію. От і все. А що тут ще казати?

Напевне, Віталій Грицак має рацію, бо хіба варто виносити на люди глибоко особисте - те, що криється в самісінькому серці? А зроблена ним добра справа залишить добрий слід у багатовіковій історії Свято-Троїцького храму.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: