А чи не забули ви вимкнути праску?

Моя знайома, Галина, як годиться, щоранку одягає тільки щойно випрасуваний одяг. Через це у неї увесь час… проблеми. Щоранку, тільки-но жінка підходить до зупинки тролейбуса, їй дошкуляє одне запитання: чи вимкнула вона праску?

Галя завжди нервувалася, телефонувала чоловіку, навіть нишком з роботи їздила додому. Це вже почало впадати у вічі всім, хто її оточував. Колеги на роботі й знайомі вже звикли зранку влаштовувати легке шоу-знущання:

- А чи вимкнула ти, Галю, праску? Впевнена? Точно впевнена?

І далі насолоджуються з того, як вона на “стіни лізе”.

От кума й порадила Галі зателефонувати до знайомого психіатра. А наступного дня питає:

- Привіт, як поспілкувалися?

- Добре. Виписав пігулки і дав слушну пораду.

Кума зайвих питань із делікатності не задавала. Це її справа, захоче - сама розповість. Лікар досвідчений, ніяких особливих ліків не виписав. Усе в порядку, легкий стрес.

Ось наступного дня після візиту до психіатра (як вона казала) Галя впевненою ходою зайшла в кабінет, поставила сумочку й пішла з усіма на ранкову планерку. Щойно вона закінчилася, колега Микола, як зазвичай, підходить до Галини і з хвилюванням та турботою в голосі цікавиться:

- Галю, ти сьогодні в новій сукні, й сумочка у тебе нова. А чи ти, випадково, не забула вимкнути праску?

- Не забула, - спокійно відповіла жінка.

- А ти впевнена?

- Цілком.

Колега (трохи розгублено):

- З чого б це?

Галина подивилася на нього спідлоба. Рвучко встала, взяла свою сумочку, витягла звідти… праску й люто засичала:

- Ще питання є?!.

Питань більше не виникло.