Влада »швидкого реагування»

Шановна редакція!

Звертаюся до вас як до останньої інстанції в пошуках правди. Хоча пройшло вже досить багато часу, та залишилися рубці на тілі і на душі від ран, нанесених бандитами від політики. Прагну справедливості. А ще хочу познайомити вас із нахабним кандидатом на посаду голови сільської ради. Давайте проаналізуємо, чи в правовій державі живе наше село.

11 червня 2004 року в наше село приїжджав прем’єр-міністр Віктор Янукович. Зі своєю проблемою, яку не могла вирішити вже чотири місяці, я змушена була прийти до клубу, оскільки передбачався приїзд когось із місцевих керівників. А проблема була в тому, що мене, мою внучку і ще двох дітей покусала кавказька вівчарка. За чотири місяці я наслухалася багато страхіть про особливості характеру і поведінки собак цієї породи, зокрема, що вони мають інстинкт кидатися на вовків і розривати їх. Весь цей час ми ходили зі страхом, тому що пес вже неодноразово відв’язувався, або ж п’яний господар сам його відпускав. Я зверталася навіть у санстанцію. До рук потрапила копія відповіді голови сільради, що вівчарка знаходиться у вольєрі і, зі слів господаря, їй зроблені необхідні щеплення.

Я ніколи не брала участі в масових зібраннях, але біда заставила з самого ранку піти до клубу. Виявилося, що Віктор Янукович мав приїхати о 10-тій ранку, але чомусь прибув лише о 17-тій. І мені мимоволі довелося бути свідком усіх приготувань. З одного боку встигли перебілити будинок клубу. На полі неподалік грала наймана футбольна команда (чути було, як хлопці висловлювали своє невдоволення через те, що їх цілий день тримають тут). А біля пам’ятника загиблим воїнам терміново висаджувалися квіти... Цю картину завершували озброєні міліціонери із собаками. Це ж в яку копієчку обійшовся цей 15-20-хвилинний приїзд прем’єра в наше село?!

Люди чекали біля клубу. З ними сиділа і я. Мала необережність сказати одній знайомій, чому я тут. Через кілька хвилин до мене підійшла секретар сільради і запропонувала зайти до сільської ради для вирішення мого питання. Я коректно відмовилася, сказавши, що за 15-20 хвилин до приїзду Януковича це питання не вирішиться. Потім до мене підійшов, як сказала секретар, представник Януковича. Я й повірила, розповіла про свою проблему. І тут з’явився третій посланець - наш сільський фельдшер. Він повідомив, що моя внучка знаходиться в тяжкому стані в Олександрії, і мене терміново викликають до телефону. Тут було вже не до роздумів. Я кинулася до сільради, встигши передати “представнику” заяву.

А далі все було, як у страшному сні. Біля сільради стояла машина “швидкої” і двоє міліціонерів. Вони грубо мене заштовхали в машину (ще місяць від їхніх пальців не сходили синці). Мене охопив жах, - я голосно закричала, щоб почули люди. Це мені, мабуть, і допомогло. Але не тільки це. Я людина релігійна. Зранку була в храмі і цілий день біля клубу провела в молитвах. Тільки сила Божа не дала їм зробити тієї підлості, яку вони спланували. Я вже в машині запитала: “Куди ви мене, хлопці, везете?”. Мовчання. Виїжджаємо з території сільради, вибігає голова і каже, щоб мене випустили. Про те, що моя онучка знаходилася в таборі відпочинку в Олександрії, знали лише працівники сільради і голова. Так підло зіграли на найсвятіших почуттях людини - любові до онуки! Вона у мене сирота. Перед богом і пам’яттю її покійної матері я дала в душі обіцянку, що буду берегти її і доглядати в усіх життєвих ситуаціях.

Лише через півроку я дізналася, що то були не рівненські міліціонери, а добрі знайомі нашого голови сільської ради, яким “доручили” зателефонувати до лікарні, викликати “швидку” (зі слів фельдшера) і сказати, що моя онучка хвора. А далі - все за сценарієм.

Важко передати той страх, відчай і безвихідь, які я тоді пережила. Правда, собаку через два дні відвезли в школу міліції. Хіба не можна було зробити це чотири місяці тому? Хто повинен відповісти не лише за фізичні, але й за моральні травми, спричинені мені та моїй онуці? (Вона цілий місяць кидалася уві сні, ще й зараз боїться гавкоту собак). Скажіть, як це пояснити з точки зору моралі і юридичних норм? Чи має право ця людина займати керівну посаду? Не можу змиритися з тим, що у вільній Україні так можна топтати людську гідність!