Політика, яка веде у глухий кут

- Пане Ігорю, в чому, на Вашу думку, полягає найбільший недолік бюджетної політики в місцевому самоврядуванні?

- У тому, що формування бюджетів проходить зверху донизу. Всі кажуть, що це абсолютно неправильно. За уряду Тимошенко планувалося будувати бюджет знизу доверху, як це робить весь цивілізований світ. Сьогодні ж дехто з фахівців дозволяє собі іронізувати з цього приводу: мовляв, 12 тисяч сільських бюджетів скласти не реально. Однак я вважаю, що нині так само планується 12 тисяч місцевих кошторисів. Але влада формує їх за залишковим принципом, забуваючи, що держава, яка змушує громадян постійно затягувати паски, не має майбутнього. Ми це бачимо за підсумками парламентських перегонів, які показали зміну політичних симпатій виборців на користь радикальних націоналістичних сил.

- Вас не бентежить те, що така потужна сільрада, як Олександрійська, отримує дотацію в розмірі понад один мільйон гривень?

- Не знаю, як буде далі, але ми не відразу виявили свій потенціал. У 2006 році, коли мене, самовисуванця, люди обрали сільським головою, бюджет сільради становив усього 900 тисяч гривень. На сьогодні ми збільшили надходження до 5 мільйонів, завдяки чому Олександрійська сільська рада має один із найбільших бюджетів у Рівненському районі. Будучи самі дотаційними, ми дотували 150 тисяч гривень власних коштів на розвиток районної системи охорони здоров’я. Але про виділення місцевою громадою таких величезних, як для сільського бюджету, коштів на державну медицину мало хто знає.

- Вас влаштовує співпраця органів виконавчої влади районного рівня з місцевими громадами?

- На жаль, співпраця сільських громад та місцевої виконавчої влади часто будується не на рівних партнерських засадах, як це передбачено чинним законодавством, а на хибних позиціях “старшого і молодшого брата”. А це тільки завдає шкоди місцевому самоврядуванню та підриває авторитет керівників, які працюють в органах виконавчої влади. Прикро констатувати, що в Рівненському районі відсутній обмін передовим досвідом функціонування і розвитку місцевого самоврядування. Можливо, через це представники Олександрійської сільської ради автономні у своїх діях на благо громади. Додає нам автономності й те, що нашого представника було відсторонено від участі в роботі колегії райдержадміністрації.

На мою думку, таке ставлення до представників сільської громади компрометує районну владу в очах громадян і породжує їх невдоволення центральною владою, яка не дає належної оцінки абсурдним діям чиновників. Вважаю, що відсутність конструктивної співпраці Рівненської райдержадміністрації з місцевим самоврядуванням - це абсолютно неправильна політика, яка веде у глухий кут. Не можна допускати, аби районна влада підривала залишки довіри людей до президентської вертикалі влади.

- Чи задоволені Ви, як сільський голова, зробленим для громади та які Ваші плани на майбутнє?

- У 2006 році я взяв участь у роботі Шостої школи місцевого самоврядування у Львові, де мав змогу ознайомитися з українським досвідом у цій сфері, а згодом, коли заняття були продовжені у Варшаві, вивчав і європейський. Після цього Олександрійська сільська рада виграла гранти на реалізацію двох проектів. Хай це невеликі кошти, але вони були витрачені на благо громади. Маю на увазі благоустрій сільського парку та розробку проекту технічно-кошторисної документації на будівництво місцевого ФАПу. Останній проект варто було б реалізувати в Новій Любомирці, де є 12 багатоповерхових будинків. Однак у районі нашу ініціативу не підтримали, а в області - не помітили. Але були задуми, які вдалося втілити в життя. Зокрема, за кошти сільради зробили двоскатні дахи з металочерепиці у двох великих дитсадках, що дало суттєву економію коштів, які раніше витрачали на ремонт односкатних дахів, газифікували села Волошки та Свяття, розпочали газифікацію Нової Любомирки, відновили вуличне освітлення у вечірній час.

Можу стверджувати, що моя діяльність на посаді сільського голови є насиченою та охоплює різні напрями, а також конкретні справи, що мають на меті вирішення проблем нашої територіальної громади. Мрію відновити на території сільради роботу місцевої пожежної команди. Це наболіла тема, особливо в осінньо-зимовий період, коли у селах різко зростає кількість пожеж. Вивчивши закордонний досвід, я вніс пропозицію створити команду сільських вогнеборців на громадських засадах. А для цього придбати повнопривідний автомобіль “Мерседес” чи “Рено” - старий, але в робочому стані, поставити у нього п’ятитонну цистерну, а спереду прилаштувати відвал. Таким чином, матимемо техніку не тільки для гасіння пожеж, а й для прибирання снігу на сільських дорогах. На жаль, райдержадміністрація не підтримала нашу ініціативу. Таке враження, що це потрібно тільки сільській громаді. Але ми обов’язково придбаємо автомобіль для добровільної пожежної команди - у лізинг або в інший спосіб. Адже вважаю своїм обов’язком вирішувати всі соціальні, економічні та культурні проблеми територіальної громади.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: