ВИБАЧ, що не встиг

Марина була чутливою, мрійливо-романтичною людиною. У неї ніколи не було багато друзів, вона любила самотність, бродити наодинці вулицями міста і мріяти про ту справжню велику любов… Та чомусь до неї вона не поспішала. Так, вона зустрічалася з хлопцями, та не було справжніх почуттів. Були моменти, коли думала, що саме вона - найгірша дівчина всесвіту. Її мало хто розумів, та вона не зважала, а жила у своєму світі.

…Якось навесні вона знову марила своїми мріями, і нічим ця весна не була особливою… Маринка познайомилася з одним хлопцем, на ім’я Віктор. А в нього був друг, і так сталося, що Маринка закохалася в цього друга на ім’я Макс. Раніше з нею такого не було, вже при першій зустрічі вона зрозуміла, що закохується в нього. Вона була щасливою. Наступного разу вона пішла з ним гуляти, в них все було класно, їй здавалося, що все взаємно, вони трималися за руки, говорили ніжні слова, і він навіть легенько поцілував її. Прийшовши додому, Марина не могла заснути, вона була щаслива, мріяла про те, як завтра йому скаже, що кохає... Але… Але він зателефонував і сказав, що вона йому тільки подобається і нічого більше… Та їй було байдуже, вона вирішила все одно сказати йому. Вона йому таки сказала, та у відповідь почула, що між ними можлива тільки дружба. Їй було настільки важко, куди вона не ходила, то там думала тільки про нього, з думкою про нього засинала, і з ним у думках прокидалася. У снах також бачила його. Щоразу, коли набирала його номер телефону, то обіцяла собі, що це востаннє, та ніколи не дотримувала слова. Одного разу Марина його зустріла, і він, на прохання дівчини, поцілував її в щічку. Вона була щаслива і повірила, що, можливо, щось змінилося. Через два дні вона його знову зустріла, падав дощ, вони йшли в один бік і говорили. Макс прямо сказав Марині, що між ними ніколи нічого не буде. Вона попросила востаннє поцілувати її, Макс ніжно поцілував, і вони розійшлися.

Ідучи додому, Марина плакала, вона пообіцяла, що якщо не він, то ніхто. Прийшовши додому, вона написала вірш прощання, взяла коробочку зі снодійним, висипала на руку багато таблеток… Сказала: “Прощавай, коханий, назавжди”. По обличчю потекли сльози, здавалося, такі пекучі, що роз’їдали шкіру. Вона перехопила дух і наважилася випити, та тут до кімнати ввійшла мати, забрала таблетки і розплакалася. Маринка все одно пообіцяла собі, що без нього їй не жити.

Наступного дня Маринка дізналася, що Макс розповідає всім про те, що вона в нього закохалася. Вона, звичайно, спитала, чи це правда, і він сказав, що правда, і він всіх запитує, як її спекатися. Її стан було важко передати словами. Вона не знала, що робити, тому сказала Максові, що просто з нього пожартувала і посміялася. Він наговорив їй багато чого, що їй зробило боляче. Вона не знала, що їй далі робити. Єдиними, хто її в цей час не покидав, то були сльози, вона плакала майже весь час. Одного вечора Марина зустріла його в місті, поговорила з ним весело, вибачилася, і останній раз попросила поцілувати її, та він відмовив. Вона вирішила не терпіти такого болю і піти з життя.

Однієї ночі вона дочекалася поки всі вдома заснуть, пішла у ванну, набрала жменю таблеток, взяла води, і проковтнула смертельну дозу ліків…

Її знайшли вранці, вона залишила посмертну записку: “А я все одно тебе люблю, і ось мій доказ…”

…Падав сильний дощ, який вона так любила. У труні вона лежала така красива, в білому весільному платті, ніби жива, а на її обличчі можна було побачити ледь помітну усмішку, напевне, вона помирала з думкою про нього. На її похорон прийшло багато людей, було море квітів, але серед них виднівся найбільший кошик сліпучо-білих троянд із надписом: “Пробач за те, що не встиг сказати про свою безмежну любов до тебе. Макс”.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: