Презентація книг про радянськоготерориста

Спонукання до творчості

Як розповів автор, першим поштовхом до написання книг був окремий випадок. Якось у 2001 році йому до рук потрапила книга автора, який не дуже цікаво описував певні події. Тоді Олександр уклав парі із сестрою, що здатний написати щось більш цікаве. Та за ніч написав сатиричну розповідь про друзів дитинства. Твір виявився досить цікавим. Того ж року автор написав автобіографічну повість “Стройбат”, тема якої висвітлювала нестатутні відносини в Радянській армії. Через окремі вислови, які не перекладалися на українську мову, твір був написаний російською мовою.

ЧибувМиколаКузнєцовтерористом-невдахою?

Олександр НАМОЗОВ зізнався, що з дитинства читав книги про діяльність улюбленого героя-розвідника Миколи Кузнєцова, напевно тому ось уже 30 років займається дослід­женням його біографії.

- Існує легенда, ніби Кузнєцов мав двійника. Є версія, що його нібито не вбили бійці УПА, а він втік до Кракова, а далі помандрував до США. Я спілкувався з Марією Таргоній, донькою одного з партизан, яка досі жива. Її версія - мовляв розвідник мешкав у партизанському загоні, а його двійник тим часом влаштовував замахи на німецьких військових у Рівному. Проте прямих підтверджень цього факту немає. Таргоній показувала мені схованку Кузнєцова, але це теж ні про що не свідчить. А ось у версію, що нібито Кузнєцов був у кабінеті на прийомі в Коха - не надто вірю. Вважаю, що подання клопотання розвідника щодо одруження на українці та вивезення її в Німеччину навряд чи послужило б приводом гауляйтеру України приймати його особисто. Швидше за все, це лише гарна легенда для художнього сюжету книги радянських часів.

Чи був Микола Кузнєцов терористом-невдахою, адже головне завдання - знищення Еріха Коха провалив та жодного вагомого співробітника СС він не вбив? Так, у Кузнєцова було єдине завдання - знищення рейхскомісара Еріха Коха. Це було спецзавдання на зразок знищення в Білорусії гауляйтераКубе. “У тому й парадокс, що людина, яка не виконала основ­не завдання, стала легендою розвідки та героєм Радянського Союзу”,- каже автор книг про розвідника. Коли стало зрозуміло, що Коха знищити нереально, Кузнєцову дали інше завдання - знищити генерала Власова, але той до Рівного не завітав, і це завдання відпало само собою.

Микола Кузнєцов чудово розумів, що за невиконання зав­дання його можуть розстріляти, про це йому нагадував командир партизанського загону. Тому, щоб зберегти життя, радянський розвідник і робив замахи на тих німців, яких вбити було набагато легше. Правда, іноді ці теракти були невдалими. Як у випадку з Паулем Даргелем - керівником Рейхскомісаріату. Кузнєцов стріляв у нього тричі й усі рази кулі не потрапили в ціль, та ще й, на додачу, розвідник був поранений після вибуху власноруч кинутої гранати. Подібна ситуація була із замахом на КуртаКнута, в якого не влучила жодна куля автоматної черги. Вдалим був лише зухвалий замах, посеред білого дня, в приміщенні суду на суддю Функа. Але Функ не був важливою персоною, окрім того він був калікою (у нього не було обох рук), тому чинити опір не міг. Викрадення в листопаді 1943 року командувача 740-го з’єднання генерал-майора Макса Ільгена теж було невдалим. Його планували переправити на літаку живим до Москви, але в ході операції захвату він був знищений. Отже, майже всі операції, здійснені Миколою Кузнєцовим на території Рівненщини, у порівнянні з львівськими, були невдалими.

Книга про Жириновського.

Під час зустрічі з письменником популярним було запитання про долю книги, присвяченої лідеру ЛДПР Володимиру Жириновському.

- Під час візитуВолодимира Жириновського до Костополя в 2007 році, - повідомив Олександр Намозов, - довелося з ним зустрічатися та від імені влади супроводжувати. Російський політик намагався знайти на Костопільщині родинне коріння, адже заявив, що має українські корені, а його батько був власником меблевої фабрики в Костополі.

Скандальний політик замовив мені книгу"Жириновський. Повернення до витоків". Вона давно готова, та виникли певні проблеми з гонораром. Неодноразово доводилося розмовляти з помічниками політика, але ті в свою чергу намагалися лише виманити книгу задарма. Через це непорозуміння, справа досі не зрушила з місця. Проте, якщо насправді, то гонорар за такий “продукт” - дуже смішний.

Загалом спілкування з Жириновським справило на мене гарне враження. Це доволі адекватна та обізнана людина. Але щойно побачить телевізійну камеру - одразу змінюється та розпочинає своє “шоу”, намагаючись влаштувати щось скандальне. Я був у нього на прийомі в Москві, зустріч планувалася на 19 хвилин, але розмова затягнулася аж на дві години. Жириновський зі мною спілкувався дуже ввічливо. Ми обговорювали питання стосовно майбутньої книги.

Загалом написану книгу я не віддав тому, що посланець Жириновського привіз мені гонорар, який був втричі меншим, ніж така робота коштує. Розумію, що його прибічникам теж треба на чомусь заробляти...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: