Обличчя Жори Делієва “під маскою”

Георгій Делієв відомий широкому загалу як актор, режисер, рок­музикант і, нарешті, як художник, який представив рівненському глядачу свою колекцію картин “Під маскою”. Хто ж він насправді цей кладязь таланту? Якраз це в бесіді з Георгієм ДЕЛІЄВИМ і намагався з’ясувати кореспондент “Рівне Ракурса”.

­ Звідки з’явилася ідея організації виставки в Рівному?

­ Я вже виставлявся в центральній Україні та на Півдні. А ось західний регіон для мене, як для художника, ­ це нова тема. Нещодавно робив персональну виставку картин у київській галереї “Євро­Арт” ­ філіалі рівненської. Напевно, тому власники галереї запропонували мені показати ті ж картини й у Рівному, ще й іменини галереї стали чудовою нагодою.

­ Більшість Вас знає, як чудового актора, режисера, а ось про ваше захоплення графікою та живописом, мабуть, мало хто здогадується?

­ Ще у дитинстві займався в художній школі, згодом вчився на архітектурному факультеті. Тому чудово знаю, що таке композиція та перспектива. Малювання дозволяє сконцентруватися на своєму внутрішньому світові, віддалитися від усіх буденних речей, аби почати процес творчості. Виходить так, що ти накопичуєш враження, думки, в голові виникають нові образи, а потім переносиш усе це на полотно. І, як підсумок, демонструєш картини на виставці. Щось купують, робіт стає менше. Це в свою чергу спонукає знову братися за пензля. А ось, щоб зробити щось нове, необхідно, щоб пройшов певний період переосмислення. І цей процес не має ні кінця, ні краю.

­ Чому вирішили виставляти картини в галереях? Це заробіток чи творчі амбіції?

­ Ну, по­перше, картини для того і малюють, щоб радувати око глядача. Жодний Інтернет не замінить безпосереднього враження від перегляду. Люди ходять на виставки так само, як в театр, кіно чи на концерт. А загалом, мені приємно, коли мої картини купують. Проте з іншого боку на замовлення я не працюю. Хоча якось на прохання клієнта малював одну картину спеціально.

­ Хто Ваш улюблений худож­ник, і на який стиль Ви рівняєтесь?

­ Дуже люблю епоху Відрод­ження. Захоплююсь Рембрандтом ­ він досконалий портретист. У ті часи не було фотографії, щоб перемалювати сюжет, як це роблять окремі художники зараз. Мене вражає, як мореністи малювали море, передаючи всі відтінки стихії. Раніше художники працювали в рамках чітких канонів. Цінувалася точність передачі зображення, багато часу приділялося навчанню. Зараз митці малюють як завгодно, не зважаючи на закони, і це теж вик­ликає цікавість.

­ Коли Ви подорожуєте з гаст­ролями, чи відвідуєте заклади культури?

­ Коли кудись приїжджаю, то сходити в театр не виходить. А ось на художні виставки намагаюся потрапляти. Дуже подобається галерея “Метрополітен” у Нью­Йорку, “Ермітаж” у Санкт­Петербурзі. Ці зали увібрали в себе дуже багато різноманітних творів. Вважаю не зайвим бувати на рок­ концертах, хоча теж не завж­ди виходить. Я, як актор, працюю на вихідних, у той час, коли якраз і відбуваються головні події в середовищі культури. А ось нас­тупного дня після гастрольного виступу, в понеділок, можна спокійно відвідати виставкову залу.

­ Під час написання картин використовуєте якісь нові технічні прийоми?

­ Якось був у Китаї на гаст­ролях. Вирішив спробувати малювати на рисовому папері. Малювати на ньому важко, якщо зробиш помилку, то вже не виправиш. Думаю, походжу по китайському базару, а може, десь щось і вдасться підгледіти, як малюють їхні. Але як тільки я наближався до художників, щоб хоч щось побачити, вони раптово переставали малювати. Ніби відчували, що я хочу вивідати їхні секрети. Дивно, але інші люди спокійно підходили, дивились, як художники малюють, і такої з їхнього боку реакції не було. Тоді я сам почав вивчати цю техніку. Вийшла цікава серія робіт у Китаї, але в Одесу її не привіз, адже всі роботи продав там, де і малював. Виходить, не дарма китайські художники ховались від мене, напевно, відчували конкуренцію!

­ Розкажіть про Ваш рок­гурт.

­ Так, я ще й рок­музикант, наш гурт називається “Майстер­клас”. Тексти та музику до пісень пишу сам. Іноді гастролюємо. Незабаром намічається тур по Західній Україні. Нещодавно записали подвійний альбом “Дивитись та слухати”. З одного боку диска намальоване вухо ­ це музичний матеріал для прослуховування. Тут є пісні “Картопелька”, “Дім”, “Діалог”,“Бути невидимкою” та інші. А якщо перевернути диск, з іншого боку зображено око ­ це відеоматеріал із концерту, в якому брали участь мої друзі. У проекті Альона Вінницька та Олексій Большой виступали, як музиканти. Борис Барський та Валерій Чегляєв декламували вірші. Кабаре “Буффон” відповідало за театральне дійство. Я на концерті виступив ще й в ролі сценариста. Окрім того придумав та намалював обкладинку, на якій зобразив учасників гурту. Мій сценічний псевдонім, як музиканта ­ Жорик Deliєв, це, щоб ніхто не здогадався, що це я!

­ На що не вистачає часу?

­ Більше часу витрачаю на малювання, тому що постійно доводиться домальовувати картини після того, як їх купують. Якщо є вільний час, намагаюся робити ескізи, щоб не забути тему, тим, що потрапить під руку: олівцем, вугіллям, іноді пальцем. Потім роблю малюнок, який і переношу на полотно в тому ж масштабі. Малюю олійними та акварельними фарбами, акрилом, іноді пастеллю. Трапляється так, що десь на гастролях, приміром у Парижі, шукаю художні магазини. Купую там пензлі, фарби, папір, адже з собою спеціально їх не вожу. Потім, під враженням, прибігаю в готельний номер та одразу починаю малювати акварельні замальовки. Так виходять серії робіт із різних міст світу. Іноді з натури пишу краєвиди. На виставці є така серія робіт, зроблена в Італії. Коли є більше часу, вже на полотні малюю крає­вид олійними фарбами та додаю до сюжету окремі персонажі.

­ А як просувається Ваша театральна та телевізійна робота з театром “Маски­шоу”?

­ Колись у нас був великий контракт із телебаченням. Знімали серію за серією. Зараз усе припинилося, проект став знову театральним. Загалом, як театр, у рідній Одесі нас не сприймають, навіщо їм ще один Чаплін. Одесити рівняються на російських зірок комедійних серіалів. Та й загалом в Одесі місцевих митців не шанують.

Для створення серіалів в Україні немає телевізійного ринку. Найближчий плацдарм для діяльності ­ Москва. Проте там існують суто російські стандарти. У свою чергу світові законодавці телевізійної моди ­ Великобританія та США. Якраз вони продають формати телепрограм іншим країнам. Тому телевізійникам простіше придбати щось менш цікаве, проте вже готове, аніж вигадувати своє.

Як правило, західні розважальні програми несуть свою ідеологію. Це вдалий психологічний інструмент для того, щоб впливати на свідомість людей з певною метою.

­ “Маски­шоу” в середині 90­х років вигадували щось власне чи наслідували окрему школу?

­ Все німе кіно, починаючи з Бастера Кітона, Чарлі Чапліна та Монті Пайтона ­ змушувало нас користуватися певними канонами. Звичайно, що без впливу цих течій не обійшлося. Але такої ідеї та форми за змістом, окрім “Маски­шоу” ніхто не реалізовував. І більшість це визнає. Був такий цікавий випадок в творчості, приблизно в 2000 році були на гастролях у Німеччині. Вели перемовини, щоб зробити пілотні серії “Маски­шоу” для Європи. Я тоді написав сценарій “Маски в Швейцарії”. Замовники побажали, щоб у сюжеті фільму було багато “нових росіян” у “малинових” піджаках, які гуляють “на повну” з гарненькими дівчатами. Проте я сказав, що це вже не актуальна тема. Тоді замовники запропонували нам теми, які, на їхню думку, були б цікаві європейцям. На їхній погляд, кумедно виглядали б заможні люди, витрачаючи гроші направо та наліво, тупуваті поліцейські та блондинки. Був написаний привабливий сценарій, але далі справа не пішла.

­ Ваші враження від Рівного? У Вас тут є друзі?

­ Так, років 12 тому ми були тут на гастролях. Але ще до цього познайомився зі знаним в світі рівненським фотохудожником Сергієм Бусленко, довелося вис­тупати в ролі фотомоделі. Він зробив серію фото за участю акторів театру “Маски­шоу”. Ці фото були представлені на багатьох міжнародних фотосалонах, отримували нагороди. Одна з відомих робіт того часу ­ “журі”, де я стою оголений в позі призовника на медогляді, а переді мною сидять три повних жіночки, які мене роздивляються. У нас у театрі висить це фото, але під час дитячих концертів цей “шедевр” доводиться ховати.

­ Певний час Вам доводилося бути політиком. Не виникало бажання знову повернутися?

­ Був депутатом, але на мій погляд ­ це марна справа, адже в нашій країні політика, це коли ти використовуєш владу задля задоволення власних потреб. А ось громадська діяльність ­ це коли ти використовуєш свої можливості для інших людей. Будучи депутатом, для себе жодних благ не вибивав, хабарів не брав. Правда, одного разу мені все ж принесли пляшку коньяку. Є люди, які справді займаються політикою професійно. Проте вони просто іншого нічого не вміють. Натомість у мене є чим зайнятися, тому депутатство для мене ­ нудна справа.

­ Одна з Ваших картин носить назву “Курці марихуани”. Вживаєте допінг?

­ Якщо Ви натякаєте на наркотики, то ні. Колись полюбляв випити, але зараз максимум ­ це келих пива. Я не палю, а сюжет із курцями “трави” бачив на власні очі, коли перебував Мексиці. Тому й намалював.

­ Якщо б отримали достатньо грошей, в яку сферу діяльності Ви б їх вклали?

­ Все залежить від суми. А якщо відверто, то найбільш вит­ратним є кіно, яке потребує чималих капіталовкладень. Тут переважно задіяна маса людей: сценаристи, актори, гримери, режисери, відеооператори. Як правило, весь процес кінозйомки знаходиться під контролем продюсера, який знає закони жанру, вимагає від сценаристів сценарії, а від режисерів ­ дублі…

­ В якому амплуа Георгій Делієв справжній? Хто він ­ актор, музикант чи художник?

­ Справжній я зараз, такий, яким стою перед Вами. Насправді все перераховане ­ це три абсолютно різні речі, які навіть важко порівняти. Отже, є аж три Делієва. Загалом доля часто зводила мене з цікавими, творчими людьми ­ художниками, музикантами. Це й вплинуло на мою багатовекторність. А Рівне вразило ­ теплотою прийому. Все було влаштовано на найвищому рівні. “Будете в Одессе ­милости просим к нам в театр “Дом клоунов”. У нашому репертуарі ­ сім вистав…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: