«Нежіноча» справа очима жінки

Нині на “Рівнесільмаші” 240 працівників, у тому числі 88 жінок. Саме з представницями прекрасної статі, які кожного дня вкладають свою частку праці у таку “нежіночу”, здавалося б, справу - виробництво автоцистерн та причепів до тракторів, - спілкувався кореспондент “РР”. Спілкувався, щоб з’ясувати, що ж насправді цементує колектив заводу, не дає зруйнувати виробничий процес, підтримує прагнення досягти успіху і віру у кращу долю підприємства. Адже українські жінки, як вважає голова правління ВАТ “Рівнесільмаш” Михайло НИКИТЮК, набагато вибагливіші від чоловіків, їм не байдуже, в яких умовах доводиться працювати. А жінки-керівники відповідальні та вимогливі до себе і до інших, дбають про доручену справу та турбуються про своїх підлеглих.

Ірина ІВАНЮК, провідний економіст ВАТ “Рівнесільмаш”

На заводі працює з листопада 1989 року. Згадує ті часи як період стабільного розвитку: роботою 3500 працівників підприємства були забезпечені, і зарплату отримували вчасно. Визначні дати відзначали концертами у заводському клубі, до участі в яких запрошували артистів “зіркового” рангу.

Перші роки після здобуття державою Незалежності Ірина Анатоліївна згадує як період руйнації: обмеження ринку збуту потягло за собою зменшення обсягів виробництва і, як наслідок, - скорочення штатів, затримки виплати зарплатні, масові звільнення здібних інженерів, кваліфікованих робітників, середнього технічного персоналу, які подалися на заробітки “у світ широкий”. “Відомчий” дитсадок був переданий на баланс селищної ради. Від душових, в яких могли помитися після зміни робітники цехів, залишилися лише ностальгічні згадки; місцем відпочинку для заводської молоді стала дискотека, що зазвичай проводиться у приміщенні колишньої чеської стайні, а недобудовані виробничі приміщення для другої черги виробництва почали заростати бур’яном.

“Втім, не все так погано у нашому “королівстві”, - говорить Ірина Анатоліївна. - Завод не розвалився і не зник з мапи машинобудівної галузі. Патріоти “Рівнесільмашу”, які витримали випробування перехідного періоду, спільними зусиллями знаходять нові шляхи подолання кризи. Один з них - жорстка економія. Ми підрахували, що такі великі виробничі площі нам сьогодні не потрібні, і здали частину приміщень в оренду. Другий важливий напрямок - вивчення ринку збуту, цілеспрямована реклама, пошук нових партнерів і покупців”.

“Для розвитку виробництва важливі не лише організаторські здібності людини, яка стоїть біля керма підприємства, а й зусилля кожного члена колективу, - вважає пані Ірина. - Нинішне керівництво спрямовує свою політику на якість та широку реалізацію продукції. Ми вже починаємо “вишкрябуватися” з тієї ями, потрібна лише підтримка з боку держави”.

Любов ГОЧ, начальник бюро відділу головного енергетика

Влилася у колектив у березні 1984 року.

“Наша робота, - пояснює Любов Степанівна, - не залежить від того, великий чи малий обсяг продукції випускає завод. Завдання відділу - безперебійне забезпечення енергоресурсами виробничих процесів підприємства. У пошуках джерел економії ми намагалися, з одного боку, скоротити енерговитрати, а з іншого - не допустити погіршення умов виробництва. Приміром, замість одного великого компресора змонтували у кожному виробничому підрозділі необхідну кількість компресорів меншої потужності. Відмовилися від експлуатації котельні потужністю 50 гігакалорій на годину, натомість обладнали приміщення - цехи, лабораторії, кабінети - невеликими калориферами, які обігрівають лише робочу зону. Втім, котельня належним чином “законсервована” - якщо виникне необхідність, її можна швидко ввести в дію.

У цехах ми установили бойлери - завжди є гаряча вода для того, щоб змити бруд після робочої зміни. Обліковуємо споживання енергії за допомогою електронних лічильників. Плануємо встановити газові калорифери у робітничому гуртожитку: у поєднанні із теплолічильниками це дасть значну економію. Минулого року вартість плати за проживання у гуртожитку знизилася з 2,50 гривень за квадратний метр до 2,10 гривень саме завдяки появі теплолічильника”.

Наталія ЛЯШУК, начальник відділу маркетингу та збуту

П’ять років роботи у ВАТ “Рівнесільмаш” навчили успішно застосовувати на практиці знання, набуті у Львівській комерційній академії.

“Ще два-три роки тому наші склади були затоварені продукцією заводу, - говорить пані Наталія. - Сьогодні ми активно представляємо діяльність ВАТ “Рівнесільмаш” на промислових виставках різного масштабу: від обласних до міжнародних. Нещодавно повернулися з міжнародної виставки “АГРО-2006”, яка проходила 13-17 червня у Києві. Там ми показували борошновоз АСП-25, шеститонні тракторні причепи ПТС-6У, ПТС-6А, чотиритонні ПТС-4, двотонний причеп НТ-2-02. Завдяки особливостям конструкції, самоскидні причепи дуже зручні в експлуатації, і це добре зрозуміли відвідувачі виставки. Як наслідок - на “АГРО-2006” укладені протоколи намірів щодо продажу шеститонних причепів, а чотири- та двотонні причепи розкупили ще до закриття експозиції. Сподобалися споживачам і наші борошновози, попит на які сьогодні перевищує пропозицію. А оскільки “Рівнесільмаш” - визнаний лідер у виробництві такого виду транспорту, ми отримуємо багато замовлень з усіх країн СНД та держав Балтії. Не меншу цікавість виявили відвідувачі виставки до опалювальних котлів, що працюють на твердому паливі, які покупці порівняли з виставленими поруч газовими котлами конкурентів і зробили вибір на нашу користь. Сподобалися селянам і наші одно- і двоколісні візки, обладнані покращеними гумовими колесами. До Квасилова поверталися напівпорожніми - багато зразків продали просто з виставкового майданчика.”

Ірина ЧЕРНУХА, товарознавець відділу маркетингу, ветеран “Рівнесільмашу”

Почала “просувати” продукцію до споживача за скрутних обставин: у 1997 році не було чим виплачувати заробітну платню робітникам рідної ремонтно-будівельної дільниці. У вихідні складала на вантажівку соломо- та корморізки, плуги, борони, візки, огортачі та копачі картоплі, побутові млинки, - словом, техніку, яка в усі часи користувалася попитом у сільського населення, - і вивозила на базар. Сарни і Володимирець, Рокитне, Дубровиця, Березне і Корець, Гоща і Зарічне - в усіх цих райцентрах з нетерпінням чекали на появу “коробейників” із Квасилова. Поверталася з грошима, і робітники нарешті отримували зароблене. Сьогодні Ірина Василівна радіє, що завдяки її власним зусиллям і праці колег з відділу маркетингу і збуту продукцію “Рівнесільмашу” купують мешканці найвіддаленіших сіл північного регіону області, жителі Тернопілля і Волині. Безкоштовна доставка товару до самісінького подвір’я покупця - це вигідно, адже вклавши 400-500 гривень у перевезення, отримуєш 12 тисяч гривень від продажу товару, отже, витрати на доставку складають близько 5 копійок на одну гривню.

“Мені приємно, - говорить Ірина Василівна, - коли я відчуваю вдячність сільських жителів, адже зберігаю їхній час, нерви, сили”.

Надія КОРДА, начальник ремонтно-інструментального цеху

Одна з тих небагатьох дівчат, які успішно закінчили механічний факультет УІІВГ і здобули чоловічу професію - інженер-механік. За направленням держкомісії влаштувалася на роботу на завод “Рівнесільмаш”. Своїм досвідом спростовує усталену думку, що виробництво потужної сільськогосподарської техніки - це справа, підвладна лише чоловікам. Її кредо - “Немає такої роботи, якої б не можна було виконати”, - допомагає Надії Миколаївні вдало керувати колективом чоловіків. На її “кухні” замість каструль та горщиків “гаряче дихають” деталі до усіх видів продукції: оснастка, приспособи, кондуктора, штампи і таке інше “начиння”, яке потрібно виробляти та ремонтувати. Завдяки добротному технологічному обладнанню, яке вдалося зберегти ще з радянських часів, - фрезерним, токарним верстатам - цех не простоює без діла. “Хто працює, той і заробляє гроші”, - стверджує Надія Корда. Підприємство, у свою чергу, допомагає тим, хто не боїться труднощів у роботі, не втік на “легкі хліби”, та їхнім родинам: ті, хто взяв кредити, зарплату отримують у першу чергу, дітям працівників дають путівки до таборів відпочинку, на Новий рік вони отримують подарунки, малозабезпеченим сім’ям надається грошова допомога з благодійного фонду ВАТ.

Тетяна КУРЕПА, начальник відділу кадрів

“Молодь наша “балувана”: створи їм умови, як у Америці, зарплату дай, як у Америці, а тоді вони вирішать, чи варто їм ставати до роботи. “Рівнесільмаш” сьогодні шукає висококваліфікованих зварювальників, фрезерувальників, токарів, слюсарів високого розряду. Середня зарплатня на підприємстві - 600 гривень, але, зрозуміло, що прибиральниця має мінімальну ставку, а кваліфікований робітник може заробити 1500-1700 гривень на місяць.

На жаль, втрачений кадровий потенціал не так-то легко відновити. Дбаємо про підготовку власних інженерних кадрів - п’ятнадцятеро дітей наших працівників навчаються за рахунок підприємства у технічних вузах. Сьогодні ми не можемо набагато підвищити зарплатню або значно поліпшити побутові умови, адже отримані прибутки витрачаємо, у першу чергу, на розвиток виробництва. Це дає свої результати: за п’ять місяців нинішнього року виготовлено продукції на загальну суму 1700 тисяч гривень, тоді як за аналогічний період 2005 - на 700 тисяч гривень, та й обсяги реалізації збільшилися порівняно з минулим роком удвічі”.

За словами голови правління Михайла Никитюка, “ВАТ “Рівнесільмаш” семимильними кроками наближається до процвітання, проте держава своєю непродуманою політикою“душить” і виробників, і споживачів нашої продукції - сільськогосподарські підприємства. Парк тракторних причепів у селян зношений на 90 відсотків, отже, сегмент ринку залишається ненасиченим, і наше завдання - задовольнити попит на сільськогосподарську техніку, враховуючи нагальні потреби і побажання споживачів. Але власними силами, без державної підтримки або залучення іноземних інвесторів, впоратися із проблемою неможливо”.