Подивись, що тут написано про мою Надьоху. Тицьнув мені під ніс шмат рябого від літер паперу і з фотографією жінки. Тицьнув і затих, чекаючи репліки з мого боку.
Подивився я уважно, прочитав зміст та й кажу:
Ну і що ж тут поганого, що твоя Надьоха матигероїня, і її за це похвалило районне начальство?
Як, що поганого? обурився гість. А я ж тоді хто? Вона матигероїня, а я, виходить, не приший кобилі хвіст. Дітей наче вона сама з тіста наліпила. Та якби ж не я, де воно взялося б оте “матигероїня”, хіба що з пальця висмоктала б. Це ж мені треба у всьому завдячувати. Коли сьомий раз була в пологовому, а наша свиня дірку в хліві прогризла і на город вибігла, хто тоді півдня за нею з вилами по картоплі й буряках гонився?! Вона лежить собі дітей родить, а ти бігай у кирзових чоботях по сусідських городах за дурною свинюкою, то хіба ж це не геройство? А на батьківських зборах за своїх старших дітей увесь час червоніти і обіцяти, що невдовзі ременем попрацюю над їхньою поведінкою, хіба це не геройство? А воювати з ними за пульт від телевізора кожний день і кожної ночі мобільника у курячому сідалі ховати, щоб грошей з нього не відібрали. Це, виходить, теж пшик, а не геройство. Та мені за цей увесь каламбур двічі, а то й тричі героя повинні дати, не те що одного. Яка ж несправедливість по відношенню до мене. Я ж маю бути на місці Надьохи. Родити то одна справа, а от витримати чергу за всіма ними вранці до туалету, це зовсім інша. Так що поїду я в район до тих керівників, поясню їм, хто я такий і чого приїхав. Негарно і нечемно з їхнього боку так поводитись. Так що чекай мене, сусіде, з посвідченням батькагероя. Сказав Опанасович і так само швидко зник з тою газетою, як і з’явився.
Партнери 