»Чорні археологи» - вандали чи »безбатченки»?

Скільки ж усього історичних пам’яток за останні десять років в Україні знищено та розграбовано? Скільки старожитностей вивезено за кордон, скільки цінних речей зникло без сліду?.. На жаль, дати точну відповідь на ці запитання неможливо. Можна, хіба що, пройшовши по “гарячих” слідах, що їх залишили “чорні археологи”, підрахувати кількість несанкціонованих розкопок.

Про “мисливців за старовиною”, інакше кажучи, “археологічних вандалів” ведемо розмову із заступником начальника управління культури Рівненської облдержадміністрації, начальником відділу охорони і розвитку культурної спадщини Миколою ФЕДОРИШИНИМ.

- На території Рівненської області зареєстровано понад 3 тисячі пам’яток археології, історії, архітектури, садово-паркового мистецтва тощо. З них 25 - пам’ятки археології національного значення. Загалом же, у нас є чимало цікавих, і навіть, поки що, не досліджених місць, які мають історичну та культурну цінність. Взагалі, Україна завжди приваблювала “чорних археологів” через своє унікальне розміщення, адже тут можна знайти сліди всіх європейських і багатьох азіатських культур.

- На що, в першу чергу, полюють “шукачі скарбів”?

- Зазвичай, шукають кольорові метали. В епоху розвинутої техніки це завдання намагаються спростити за допомогою металодетекторів, хоча, звісно, це заборонено законом.

- А як реагують місцеві жителі, побачивши, людину із таким “агрегатом”, що нишпорить то тут, то там?

- Зловити “шукача” не так просто. Зазвичай, місцеві жителі негативно ставляться до “чорних археологів”. Гуртом вони реально можуть перешкодити їх пошукам. А ось поодинці - не наважуються, бояться...

- Чи передбачене певне покарання за несанкціоновані розкопки, і чи можливо із ними якось боротися?

- За ведення несанкціонованих робіт законом передбачені адміністративні стягнення у сумі від однієї до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів від доходів громадян. Єдиним документом, який дозволяє вести археологічні розкопки, є документ, що видається справжнім фахівцям Інститутом археології НАН України. З таким офіційним документом археолог може отримати дозвіл в управлінні культури на проведення чи дослідження того чи іншого історичного об’єкта. Боротися із проблемою “чорної археології”, звісно, важко. Найбільш дієвим способом боротьби, на мою думку, є призначення громадських інспекторів при відділі охорони культурної спадщини управління культури ОДА, людей відповідальних та висококультурних, які б наглядали за місцевими пам’ятками.

- В кожній країні існує свій законодавчий археологічний нюанс. Наприклад, у Туреччині й Італії господар землі є одночасно і власником історичних артефактів. У інших країнах Європи археологічні знахідки належать виключно державі. Що робити, якщо власник земельної ділянки з’ясував, що володіє частинкою культурної спадщини?

- Такий випадок стався нещодавно на трасі Київ-Чоп, у Дубенському районі. Там під час будівництва АЗС було виявлено давнє поховання епохи бронзового віку (ІІ тисячоліття до н.е.). Ми направили власникам лист-попередження про необхідність припинення цього будівництва, з тим, щоб провести археологічне обстеження. Та досі ніякої відповіді не отримали. Сподіваємося, що відповідь буде, в іншому разі справою займуться правоохоронні органи. Тому що в Україні, як і в інших європейських країнах, всі археологічні знахідки, на чиїй би землі їх не було виявлено, належать державі. Між іншим, закон передбачає, що власник землі, де було виявлено археологічну пам’ятку, мусить оплачувати ведення розкопок.

Адже такі пам’ятки визначають правдиву історію нашої землі. А тих, хто перешкоджає цьому, я б назвав “безбатченками”.

За матеріалами одного з офіційних інтернет-видань, в Україну в сезон польових робіт на допомогу археологам “злітаються” сотні волонтерів, яких забезпечують безкоштовним проїздом, харчуванням та житлом. Нерідко буває так, що дехто із волонтерів, схопивши ази, самі приєднуються до лав “чорних археологів”.