»Коли ми удвох...»

У добу жорстокого середньовіччя талановитих скрипалів переслідували за дивовижну гру, оскільки вважали, що смичком музиканта рухає сам диявол. Краса звучання скрипки зачаровувала слухачів, а декого навіть вводила у стан, подібний до трансу, хтось плакав, хтось сміявся, радів чи сумував. А самі скрипалі були незвичайними людьми, здається, “відірваними” від світу простих смертних...

- Любомире, це правда, що музиканти, люди творчі, чимось відрізняються від інших?

- Думаю, у музикантів особливе світосприйняття, яке досить помітно вирізняє їх з-поміж інших людей. Це неможливо пояснити однією фразою. Звичайні речі буття завдяки музиці наповнюються особливим змістом. Останнім часом і я помічаю за собою якісь такі дивацтва (сміється - авт.).

- Відколи починається “музичний етап” твого життя?

- О, цей етап почався ще з п’яти років. Була музична школа, Львівське музичне училище... Звичайно, визначальну роль у виборі музичного інструмента зіграли батьки, і це не дивно, - але я ніколи про це не пошкодував.

- Твій батько - Андрій Пастушенко - композитор, керівник народного ансамблю пісні і танцю “Живограй”, людина, відома не тільки у Рівному. Мабуть, він є твоїм наставником. Авторитет та творчі погляди батька не тиснуть на твоє власне “я”?

- Я вже два роки працюю керівником вокально-естрадного ансамблю “Золота секунда” (власне, мій батько і “звів” нас із Іванкою), пишу власну музику, роблю фонограми та багато іншого. Але мені потрібно ще багато вчитися і творчо зростати, тому поради старших і більш досвідчених людей завжди до речі. Але, щиро кажучи, часто роблю все по-своєму.

- Розкажіть про власні успіхи.

Любомир: Ми були учасниками пісеного фестивалю у Києві “Барви осені”, на пісенному конкурсі “Весняний первоцвіт” зайняли перше місце, на телебаченні часто транслюють музичний фільм “Коли ми удвох” за нашою участю. Звичайно, ми сподіваємося, що наші основні успіхи ще попереду.

- Образ романтичної пари - спонтанний чи спеціально створений імідж?

Любомир: Ні, цей образ не створювався спеціально. Власне, ми співаємо не лише про кохання. У нашому репертуарі є й пісні на іншу тематику.

Іванна: Часто сама пісня визначає наш образ на сцені.

- Любомире, тобі властиві творчі амбіції? Слави взагалі хочеться?

- Так, хочеться. Не задля марнославства, а тому, що важливо, аби твої старання були комусь цікаві і потрібні. Звичайно, популярності досягти непросто, але така надія у нас є.

Дивлюся на цих молодих людей - живих, веселих, сповнених надії на свій успіх... О, великі мужі шоу-бізнесу, доки ви будете “годувати” нас порожніми “хітами” та оголеними тілами? У нас так багато талантів, а хто про них знає?