Після матчу сил уже не було

За його ж словами, поїздка стала можливою завдяки щасливому збігу. По-перше, фінальний етап Чемпіонату світу проходить в Німеччині, по-друге, один із матчів наша збірна грала в Гамбурзі, а, оскільки у дружини Ігора родичі мешкають саме в цьому портовому місті, то й проблеми з житлом не було. Втім, лишалося відкритим питання, як і де придбати квитки. І тут допоміг щасливий випадок. В одній із газет Ігор прочитав інформацію, що Федерація футболу України оголосила конкурс, переможці якого матимуть змогу придбати квитки. На сайті ФФУ було вміщено умови конкурсу та анкети для його учасників. Ігор заповнив папери на себе та дружину. І знову доля їм посміхнулася, серед переможців вони побачили свої прізвища. На початку березня на електронну адресу Ігора надійшов лист із федерації, у якому повідомляли про те, що він може отримати сертифікати на два квитки вартістю по 35 євро кожен. 1 червня квитки було отримано. Не виникло проблем у Ігора і з відкриттям візи. Для тих, хто мав квиток на футбольний матч, її відкривали дуже швидко. І вже 16 червня щасливе подружжя Десятничуків їхало в автобусі, вперед до здійснення заповітної мрії уболівальника. До речі, квиток на автобус в одну сторону коштував 70 євро.

Прикра поразка українських футболістів від збірної Іспанії не надто засмутила Ігора, було лише бажання підтримати нашу команду у наступній грі.

- Хоча й закрадалися певні сумніви після програшу, але в душі я вірив у перемогу, - зізнався Ігор. – До речі, ще в автобусі я примітив доволі колоритного чоловіка у національному вбранні з футбольною атрибутикою. Зустрів його вже на стадіоні – у шароварах, вишиванці, з прикріпленим оселедцем і барабаном.

Перших уболівальників у Гамбурзі Ігор побачив уже перед початком матчу Саудівська Аравія – Україна. Вони невеликими групами “стікалися” до стадіону. Хто їхав на автомобілях, а хто і пішки йшов. З прапорами, сигнальними дудками, розмальовані у національні кольори. На вході швидко переглянули квитки, обстежили металошукачами. Але не встигли уболівальники минути охорону, як линув дощ. Працівники стадіону досить оперативно роздали усім по накидці. І хоча квитки у Десятничуків були не на найкращі місця, поле було видно, як у телевізорі. Ще за 10 хвилин до початку гри трибуни були напівпорожніми, але за лічені хвилини стадіон переповнився вщерть.

- Варто додати, що на вході на трибуни стояли численні кафетерії, де можна було придбати і наїдки, і напої, - згадує Ігор. - На стадіоні дозволяється пити лише спонсорські напої. У мене ж іще на вході відібрали пляшку мінеральної води. Довелося купувати пиво “Будвайзер”. 0,4 літра його коштувало 5 євро. Щоправда, якщо здаєш стаканчик, то один євро повертають. Але більшість уболівальників цей посуд із символікою мундіалю залишили собі на згадку. Дорого коштувала й кока-кола. Якщо у магазині в Гамбурзі за баночку цього напою заплатив би 90 центів, то на стадіоні - 3 з половиною євро. Навіть німці не завжди собі це дозволяли. Що іще приємно вразило, це 130-150 туалетів на стадіоні. І це на 50 тисяч чоловік! У Києві, на Олімпійському стадіоні, можна в черзі до туалету весь тайм простояти.

Матч як для футболістів, так і для вболівальників, розпочався з гімну України. Його співали всі без винятку, стоячи та на повний голос. Кожен забитий нашою збірною гол зустрічали радісними криками та гарячими обіймами з усіма вболівальниками.

- Такого піднесення я ще ніколи не відчував, - розповідає Ігор. - Кричав так, що горло боліло. За нашу команду вболівали не лише ми, були й фани з Англії, які постійно супроводжують збірну України на матчах. Після гри жодних заворушень із вболівальниками Саудівської Аравії не було. Ті чемно вітали нас із перемогою та йшли у власних справах.

Не всім пощастило потрапити на стадіон і побачити тріумф української збірної на власні очі. Але господарі чемпіонату світу – німці – подбали, аби ображених не було.

- У центрі Гамбурга розташували так званий “фанфест”, - зазначає Ігор, - біля якого розмістили величезний телеекран. Для тих, хто не мав сил, посередині насипали пісок, поставили лавки для відпочинку. Але п’яних, які б валялися, я не бачив. В українському фанфесті продавали наше пиво “Оболонь”, страви були домашніми, з української кухні. Коли запитав, чи є горілка, мені чемно відповіли - “якщо для наших, то є”. Хочу відзначити також гостинність німців. Варто було лише заблукати вулицями міста, як хтось одразу підійде і запропонує допомогу. Багато хто з них знає російську та англійську мови, тому можна порозумітися. В цілому, я дуже задоволений, що моя мрія побувати на матчі Чемпіонату світу за участю збірної команди України збулася.