НАДІЯ КОЛЕСОВА: “Я - ПЕРФЕКЦІОНІСТ У ВСЬОМУ!”

Минулої середи в приміщенні колишнього ЖКП “Паркове” за адресою вулиця Тиха, 1 відбулася зустріч журналістів з одним із учасників чемпіонату ­ Наталією Колесовою. Побував на зустрічі і мер міста Рівне Володимир Хомко, за сприяння якого організації “Громадська ліга інвалідів Рівненщини” було передано в оренду приміщення в будинку на вулиці Тихій, 1.

Про побутове та спортивне життя наших земляків з обмеженими фізичними, але необмеженими духовними можливостями більш детальніше в інтерв’ю срібного призера чемпіонату світу Наталії Колесової.

Про “справи житейські”

­ У нове приміщення ми переїхали ще на початку вересня. Тут плануємо залишити офіс нашої громадської організації та частини нашого підприємства ­ фірми “Артметалдекор”, яка займається виготовленням металевих конструкцій. Якщо ви ще не знаєте, то всі ці огорожі біля пам’ятника Марії Нес­вицької в центрі міста: все те, що було заплановано нашою мерією по благоустрою міста, всі ці роботи виконували представники нашої компанії. Таку допомогу від влади я дуже ціную. Робиться хороша справа для міста, а виконують її інваліди. Працевлаштувати, дати заробити інвалідам, покращити якість їхнього життя ­ це дуже благородна справа, це європейський прогресивний підхід до справи.

Я щойно повернулася з Японії, побачила, на якому рівні там благоустрій міст, вулиць, будиночків у Токіо. Нам, звичайно, до цього ще дуже далеко, проте такі маленькі кроки, хай вони здаються комусь дуже незначними, ­ це вже допомога і шлях до кращого майбутнього. Наші інваліди, які були на обліку в центрі зайнятості і не могли знайти собі роботу, зараз, хай навіть не шикують, але принаймні можуть заробити собі на кусень хліба, на задоволення базових потреб.

У колишньому приміщенні ЖЕКу нам дали одну кімнату, цього для офісу цілком достатньо. Але я перфекціоніст у всьому, я завжди прагну досягти кращих результатів. Хочеться зробити цей офіс дуже гарним, та ця краса на даний момент не настільки важлива, як опалення. На жаль, поки що наші інваліди змушені користуватися обігрівачами, але, самі розумієте, що це не вихід.

А ось будівля навпроти (знаходиться на території колишнього ЖЕКу) ­ вона повністю надана мером нам для користування. У ній плануємо відкрити центр розвитку особистості. Хай це буде не надто велика кімнатка, але вона буде комфортною, де будуть збиратися групи, причому різні групи, різного віку, соціального статусу.

Семінари будуть психологічного напрямку, вони дозволять людині подивитися на себе зі сторони, зробити оцінку та переоцінку себе, врахувати недоліки та переваги, побудувати таку модель своєї поведінки, яка допоможе стати успішним. Ще будуть юридичні консультації, частина тренінгів буде проводитися англійською мовою.

За першою освітою я вчитель, до травми працювала вчителем англійської мови в 27­ій школі. На даний момент головна моя діяльність ­ це репетиторство. Кожного дня в мене є мінімум шість учнів різного віку ­ діти та дорослі. Тому мені хочеться все те, що я вмію, все те, що вміють мої колеги, поєднати та створити таку собі унікальну систему викладання. Чи воно все так вийде? Принаймні, я дуже до цього прагну.

Загалом, зараз у нашій організації сім чоловік. Я думаю, що коли почують більше про нашу діяльність ­ бажання вступити до нашої Ліги виявить більше інвалідів. Тим паче, що в нас обласна організація.

Про “справи спортивні”

­ На попередньому чемпіонаті світу, який відбувся в 2011 році в Гановері (Німеччина), ми (пара Наталія Колесова та Андрій Товстий ­ прим. В. Ш.) були лише фіналістами, посівши шосте місце. Це дало нам офіційну зар­платню, нехай тільки півставки, і звання майстра спорту України. На цьому ж світовому форумі ми своє попереднє досягнення покращили, ставши срібними призерами, що дало нам змогу отримати звання Міжнародних майстрів спорту. Сподіваємося і на зміни в зарплатні. Але ще раз повторюю: я ­ максималіст. Я хочу золото! І мій партнер цілком розділяє ці бажання, адже для спортсмена взяти перше місце ­ це найголовніша мета. Тому ми врахуємо всі недоліки нашого виступу, проведемо консультації з нашим тренером, у чому ми поступилися словацькій парі переможців. Врахуємо ці всі нюанси, будемо тренуватися, розвиватися і рости. Це для нас неабиякий стимул. Будемо сподіватися, що в такому разі наступний чемпіонат світу буде за нами. Але, з іншого боку, в цьому виді спорту дуже важко оцінити, хто кращий. Як і в художній гімнастиці, все залежить від суб’єктивної оцінки суддів. Хоча, нагадаю вам, що на турнірах дещо нижчого рангу ми вже були першими.

Змагання проходили в Токіо 7­8 грудня та були дуже цікавими та складними. Такого рівня турніру в нас ще не було. Від України змагалося п’ять пар, наші Сіваки ­ колеги з Рівного, привезли два золота. І я за них дуже рада, адже вони продовжують утримувати першу позицію. Тому нам є на кого рівнятися. Привезла золото й київська пара, ми взяли срібло і ще одне срібло дісталося парі із Слов’янська, а ще одна пара з Києва виборола бронзу і ще одна пара пробилася до фіналу. Тобто, загалом, результати збірної дуже хороші. Тому не дивно. що збірна України в загальному заліку посіла друге місце, поступившись першістю лише Росії.

Щодо програми виступу, то Сіваки виконували стандартну програму і латиноамериканську в стилі дуо. Ми з партнером поки лише стандартну.

Щодо вражень від самого Токіо. Це просто казка, наче побували у футуристичному світі, зазирнули в майбутнє. Мали час на адаптацію, побували на екскурсіях. Моя англійська мене рятує. Із англомовним таксистом провели шикарну екскурсію по визначних місцях Токіо ­ разом із Сіваками, тренерами, чоловіком.

Пара Надія та Іван Сівак у категорії “дуо” (дует­латина) серед 11 пар, а в категорії “дуо” (дует­стандарт) серед 9 пар стали чемпіонами світу. Пара Наталія Колесова та Андрій Товстий серед 17 пар учасників, в категорії (комбі­стандарт) вибороли срібні нагороди чемпіонату світу. Всього українська збірна завоювала 5 комплектів нагород. Обидві рівненські пари виступали під керівництвом тренера Костак Владислави Петрівни.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: