Сміх - справа серйозна

Нарешті сталося: наш тато здурів!

Коли цьогорічний переможець у номінації “Кращий гуморист-прозаїк” львівський письменник Роман Дідула дізнався, що став лауреатом, йому дуже кортіло поділитися новиною з рідними та друзями. Першою, хто почула радісну звістку, була донька прозаїка.

- Доню, привітай мене: я отримав Нобельську премію! - зайшовши у помешкання, вигукнув пан Роман.

Донька відреагувала:

- Нарешті, сталося: тато з глузду з’їхав!

Довелося пояснювати родині, чим Нобельська премія відрізняється від Нобелівської.

Насправді Нобельська премія, хоча й менш відома в усьому світі, для гумористів є дуже почесною. Фестиваль “Лауреати Нобельської премії” і нагородження переможців відбувся втретє. І, як запевняють господарі свята - голова Зарічненської районної ради Віталій Сарич і голова райдержадміністрації Юрій Богданович, відбуватиметься щороку і довічно.

Село і люди

Розташоване у мальовничому куточку Полісся, озеро вабить до себе туристів та мисливців. Вода у ньому темно-брунатна, прозора, а у заростях рогозу гніздяться дикі качки. Лауреати, на відміну від мисливців, птахів пострілами не лякають, а лише полохають гучним реготом. Підсилюють регіт шанувальники гумору з числа місцевих жителів. А оскільки нобельців залишилося в селі небагато (70 відсотків хатин порожні), то й регіт, на жаль, виходить не зовсім гучний. Так, смішки - та й годі…

Втім, Нобель має перетворитися незабаром на столицю гумору і туристичну “зелену” Мекку. Для цього потрібно небагато: протягнути кількадесят кілометрів асфальту, побудувати інфраструктуру, спорудити кемпінги, туристичні бази, приватні пансіонати й запустити “промоушн” на всю Україну. Головне - щоб люди потягнулися. А поки що покинуті хатки у Нобелі викуповують столичні гості.

Кому весілля,

а курці - смерть

Крім дивовижної природи, село може похвалитися своєю неповторною кухнею: сушена в печі риба (озеро ж бо під боком!), богук, оригінальні страви з грибів (боровиків тут - косою коси!), та багато іншої смакоти поталанило скуштувати учасникам гумористичного десанту. До речі, богук - це така куля, схожа на футбольний м’яч, щільно напхана м’ясом та салом. Зберігається такий делікатес (без холодильника!) від Різдва до літньої косовиці. “Богук” (або “бугук”) - назва повторює голос худоби, що йде на пасовисько: “Бу-гу!”. А в сусідніх селах ця страва зветься “мацик” - бо у нього опускають руку і мацають, як там вляглася начинка.

У компанії класиків...

Цього року кореспондент “РР” вперше побувала на літературно-мистецькому святі гумору. Приємно було знову побачити й почути дивовижного лірика Миколу Тимчака; темпераментну артистку, доцента Прикарпатського університету ім.В.Стефаника Марію Ігнатюк та її колегу, заслуженого артиста, доцента кафедри режисури РДГУ Олексія Заворотнього (до речі, обоє стали цього року Нобельськими лауреатами у номінації “Кращий читець”). Вкотре зустрітися з краєзнавцем Іваном Пащуком, головою Рівненської “Просвіти” Миколою Федоришиним, композитором, автором музики Нобельського гімну Андрієм Пастушенком та його сином Любомиром - віртуозом-скрипалем; братами-письменниками Миколою та Юрієм Березами; російським поетом Сергієм Назаровим, багатьма іншими любителями гострого й дотепного. Поспілкуватися із талановитими людьми, з якими дотепер була знайома лише заочно: перекладачкою Оксаною Лозовою, гумористом-лауреатом Леонідом Кулішем-Зінковим, заслуженою вчителькою Іриною Мізюк.

...та автора

»Аристократа

з Вапнярки»

Та одна із фестивальних зустрічей стала для мене справжнім сюрпризом. Радіопередача, почута напередодні фестивалю, нагадала мені про сатиричний роман, яким студентська тусовка зачитувалася у роки “зас-тою”, - “Аристократ з Вапнярки”. Жарти, дотепи, каламбури, якими обмінювалися молоді люди тієї пори, були побудовані на цитатах із роману про українського Остапа Бендера. Чи ж могла я уявити, що познайомлюся з його автором? Олег Чорногуз (на фото) до сьогодні трохи подорослішав і на додачу до наших улюблених “Аристократа” і “Претендентів на папаху”, встиг написати багато оповідань, памфлетів, статей. Редагував журнал “Перець”, вигадав і очолив гумористичне видання “ВУС”, а минулого року видав роман-версію “Дари пігмеїв”.

Секс і політика, динамічний сюжет, у якому прослідковується багато паралелей із подіями сучасного життя української “еліти” - все це аргументи на користь того, щоб український читач якнайшвидше ознайомився із “Дарами”. Нобельці мають можливість розпочати читання вже сьогодні: Олег Чорногуз подарував щойно віддрукований семитомник власних творів бібліотеці села Нобель. До речі, інші учасники теж не поскупилися: сільське книгосховище поповнилося збірками віршів, оповідань, гуморесок рівненських авторів та гостей зі Львова, Івано-Франківська, Києва.