»До успіху потрібно йти, а не чекати його»

- Нині на Рівненщині налічується кілька дуже потужних підприємств. Серед них і ВАТ “Волинь-Цемент”. Як довго ви йшли до цього успіху? – запитую в генерального директора ВАТ “Волинь-Цемент” Сергія Йосиповича Царука.

- Фактично, наше підприємство знаходиться на третьому місці в області (після РАЕС і ВАТ “Рівнеазот”) за сплатою податків.

Йшли ми до цього всі разом через важку щоденну працю, що приносила здобутки й досягнення, успіхи й визнання. А за всім цим стоять люди, згуртовані у майже тисячний колектив підприємства ВАТ “Волинь-Цемент”. Тут їхня доля - молодість, зрілість, набуття професійного і життєвого досвіду, становлення молодих сімей та утворення робітничих династій. Для більшості працівників підприємство стало рідним домом.

- 50 років для підприємства - чималий термін. На ваших очах воно народжувалося. З чого все починалося?

- Свій відлік часу ми починаємо з 13 червня 1956 року. У цей день була введена в експлуатацію перша 118-метрова обертова піч.

Новий відлік цементного виробництва у Здолбунові розпочався з 1952 року - саме тоді почалося будівництво заводу на новому місці.Через чотири роки перші технологічні лінії дали продукцію. З 1961 по 1963 роки на підприємстві введено в експлуатацію ще чотири технологічні лінії проектною потужністю 1414 тисяч тон цементу на рік.

Одночасно з розширенням цементного виробництва, у 1959 році почалося будівництво заводу азбоцементних виробів на п’ять технологічних ліній, проектна потужність яких становила 155 мільйонів умовних плиток шиферу на рік. У 1963 році обидва цементні та шиферний заводи об’єдналися в цементно-шиферний комбінат, який став одним із найбільших підприємств-виробників будівельних матеріалів країни.

У цей та наступний періоди комбінат випускав цементи марок 400, 500, цементи для азбоцементних виробів, спеціальний високоміцний цемент марки 600 (ліцензії на його виробництво придбали англійці, французи, італійці), тампонажні цементи для “холодних” і “гарячих” свердловин.

У 1994 році відбулася приватизація підприємства, але, на жаль, економічна криза не дозволила працювати стабільно. Знижувалися обсяги виробництва, почалися затримки виплати заробітної плати, намітився відтік кваліфікованих робітників. Однак, попри всі труднощі, ми зберегли кістяк колективу, не дали подрібнити виробництво і спродати його за безцінь.

Ситуація почала істотно змінюватися з 2001 року, коли контрольний пакет акцій “Волинь-Цемент” придбала всесвітньовідома промислова група “Дікергофф”. Сучасне обладнання, удосконалення виробничих процесів, постійна співпраця із зарубіжними спеціалістами, - усе це дає нам змогу з року в рік істотно нарощувати обсяги виробництва. Якщо на порозі нинішнього століття виробили лише 332 тисячі тон продукції - найнижчий показник протягом останніх десятиліть, то вже в 2004 році виробництво склало 1012,6 тисячі тон, а в 2005-му - 1370 тисяч тон. Причому, маємо змогу випускати цемент усіх марок і модифікацій. Зокрема, спеціальні тампонажні цементи для потреб газової та нафтової промисловості.

За 50 років (1956 - 2006) на новому заводі виробництво цементу склало 72384,3 тисячі тон, а на старому (1945-1987) - 10066,15 тисячі тон. Постійно зростає і заробітна плата наших працівників.

- Хто є найбільшими споживачами продукції вашого підприємства?

- Варто відзначити, що проблем із якістю у нас ніколи не виникало. Навіть у радянські часи комбінат належав до шістки підприємств цементної галузі, де було запроваджене держприймання. І тепер для спорудження об’єктів, які потребують особливої міцності - мостів, аеродромів, нових потужностей на атомних станціях - замовляють цемент Здолбунівського виробництва. Постійним клієнтом “Волинь-Цементу” є “Укрзалізниця”, купують продукцію Молдова і Білорусь.

- Оскільки цемент - продукція дуже рентабельна, то, певно, й зарплата на підприємстві приваблива?

- Про зростання виробництва і, загалом, розвиток підприємства красномовно свідчить динаміка збільшення середньої заробітної плати: якщо в 2002 році вона становила 533 гривні, то у 2004 - вже 718, а в червні 2006 року - 1318.

- Непогано, навіть з урахуванням постійного подорожчання продуктів та товарів першої необхідності. Певно, небагато людей звільняються з підприємства?

- На заводі працює 911 чоловік, 146 із них - інженерно-технічний персонал. За минулий рік плинність кадрів становила шість відсотків від загальної чисельності. Передусім, це працівники, які вийшли на пенсію за віком. Робоче місце у нас дуже цінують.

- Виробництво цементу екологічно небезпечне. Як ви вирішили цю проблему?

- Питання екології для нас завжди на першому місці. Так, у 2001 році встановили на великих обертових печах електрофільтри, що дозволило значно зменшити викиди твердих часток у повітря. У 2004 році замінили електрофільтр на обертовій печі №3. Провели його заміну на сушильному барабані. Збудували сучасну систему знепилення бункерів завантаження цементу в автотранспорт. Провели ряд технологічних реконструкцій. Так, ведемо будівництво очисних споруд для очищення поверхневих вод. У 2005 році змонтували новий цементний млин, у 2006-му - провели заміну електрофільтрів на рукавні фільтри двох цементних млинів. Незважаючи на фінансові витрати, робимо все, аби місцевим жителям було комфортно з таким сусідом, як ми.

- Як кажуть, час на місці не стоїть, і з ним потрібно йти в ногу. Чи встигає ваше підприємство за технічною революцією?

- Ми багато уваги приділяємо автоматизації та комп’ютеризації виробництва. Ви можете й у моєму кабінеті побачити комп’ютер. Я спочатку дивився на нього, як на зайву річ на моєму столі. А тепер без комп’ютера не уявляю робочого процесу. Мені не потрібно бігти на виробництво, скликати нараду, достатньо увімкнути комп’ютер, і я бачу, скільки цементу виготовили, скільки продали. Що стосується власне виробництва, то тут нам ще є над чим працювати. Нині головне для нас завдання - здешевити виробництво. Цемент ми виготовляємо за “мокрою” технологією, це досить енергоємний спосіб. Тому працюємо над тим, щоб замінити природний газ на альтернативні види палива - вугілля, відходи виробництва.

Загалом, ми постійно працюємо над впровадженням у наше виробництво сучасного обладнання, вдосконаленням обліку та контролю виробничих процесів. І все це - заради бездоганної якості і конкурентоспроможності продукції.

- “Молодим у нас завжди дорога” - цей вислів актуальний і до сьогодні. Чи багато молоді працює на підприємстві? Яка ситуація з дозвіллям працівників?

- З усіх багатств нашої країни найцінніше - люди. Кожну людину цінують за її працю, за те, що вона дає суспільству. Ось чому ми сьогодні згадуємо невтомних трудівників-ветеранів, гордість і славу нашого підприємства. Молоде покоління, яке нині працює на ВАТ “Волинь-Цемент”, продовжує шлях ветеранів. І не дивно, що багато молодих виробничників володіють кількома суміжними професіями, працюють над удосконаленням технологічного процесу, пропонують чимало цінних ідей, чим пришвидшують технічний прогрес, творчо розв’язують й інші виробничі питання. Хочу назвати лише кілька імен: дозувальник сировини гірничого цеху Анатолій Лукашук, машиніст сировинних млинів Сергій Рахманов, машиністи обертових печей Віталій Бєлов і Сергій Гринець, машиніст цементних млинів Юрій Свенціцький.

Що стосується дозвілля, то, попри всі труднощі, ми зберегли Будинок культури цементників, а з ним - хор і духовий оркестр, вокальний, танцювальний колективи, дитячі гуртки. Про їх високу виконавчу майстерність свідчать нагороди - грамоти, дипломи, медалі, які розміщені в музеї підприємства. Наші спортсмени постійно беруть участь у спартакіадах і спортивних змаганнях, за підсумками яких займають призові місця.

Серед “найсвіжіших” нагород - грамота Міністерства промбудматеріалів і республіканського комітету галузевої профспілки за активну участь і високі спортивні досягнення в республіканській спартакіаді “За працю і довголіття”, диплом Рівненського обкому галузевої профспілки і обласної організації фізкультурно-спортивного товариства “Україна” за перше місце в загально-командному заліку Спартакіади, присвяченої професійному святу - Дню будівельника, та інші.

Кращими спортсменами на підприємстві сьогодні є працівники транс-портно-пакувального цеху Олександр Краєвський, Іван Горчак, Олександр Ужинський, Віталій Тимощук, слюсар із цеху помелуу Сергій Чернацький та багато інших, які своєю сумлінною працею і спортивними досягненнями примножують успіхи нашого колективу.

Оздоровлюємо своїх працівників із дітьми на березі Чорного моря, у селах Рибаковка Миколаївської та Приморське Одеської областей.

- У чому, на вашу думку, полягає секрет успіху підприємства?

- Успіх приходить до тих, хто хоче працювати по-новому. Саме це, а також високий професіоналізм і відповідальність працівників створили ВАТ “Волинь-Цемент” надійну репутацію на ринку промислового і цивільного будівництва країни, дозволяє бути в авангарді українських виробників цементу та впевнено крокувати у завтрашній день незалежної України. Нещодавно зустрів на місцевому ринку знайомого, у хлопця вища освіта, а він там торгує. В одній руці цигарка, в іншій - кава. На запитання, як справи, він відповів, що сьогодні вже щось заробив - на цей день вистачить. З такими думками людина успіху не досягне. Потрібно думати і про завтра, післязавтра, на рік уперед. Ставити перед собою мету і йти до неї - ось складова будь-якого успіху. Саме ці якості властиві нашим працівникам.

А тому від імені керівництва товариства “Волинь-Цемент” і себе особисто вітаю всіх працівників заводу, ветеранів і пенсіонерів, ваші сім’ї з 50-річчям нашого підприємства, бажаю вам міцного здоров’я, людської поваги, невичерпної енергії у роботі, достатку, невтомності і наснаги на многії літа.

Спілкувався Володимир ПОПИК

ВСТАВКА

Царук Сергій Йосипович народився 24 квітня 1944 року в селі Корнин Рівненського району. Трудову діяльність розпочав фрезерувальником ремонтно-механічного цеху Здолбунівського цементно-шиферного комбінату. З 1963 по 1968 рік навчався у Львівському політехнічному інституті. Згодом повернувся на підприємство, де виконував обов’язки майстра, начальника пароводяного цеху, ремонтно-механічного цеху, дільниці автотранспорту, працював заступником головного механіка, головним механіком, директором комбінату - з серпня 1986 року. З грудня 2001 року - генеральний директор ВАТ “Волинь-Цемент”. Одружений, має двох доньок.

У 2004 році за вклад у розвиток цементної промисловості Сергій Йосипович отримав почесне звання “Заслужений працівник промисловості України” та медаль “Заслужений працівник цементної промисловості”.

ВСТАВКА

Насправді, історія цементного заводу в місті Здолбунів починається з 70-х років ХІХ століття. Так, у 1876 році чехи Єленики збудували поблизу місцевої залізничної станції невеликий цементний завод.

У 1910 році завод придбало акціонерне товариство “Волинь”. Підприємство було реконструйоване. В 1940 році у Здолбунові випущено 85 тисяч тон цементу. Великого успіху досягли здолбунівські цементники в 1946 році - вони освоїли виробництво марки 500, чим у ті часи могли похвалитися навіть не всі закордонні заводи.

»Дікергофф» - »Буці-Юніцем»

Вже понад сторіччя компанія

“Дікергофф”-“Буці Юніцем”

є надійним партнером у галузі виробництва цементу та будівельних матеріалів. Від самого початку своєї багаторічної традиції у цементній промисловості (“Фрателлі Буці” був заснований у 1907 році, “Юніцем” - у 1872, “Дікергофф” - у 1864) ця потужна компанія з усією відповідальністю дотримується моральних цінностей, яким вона не зраджувала впродовж усього часу свого існування і сповідує донині, досягнувши параметрів міжнародного рівня.

Оскільки виробництво залежить від природних ресурсів, ми переслідуємо ціль розвитку, з урахуванням бережливого ставлення до навколишнього середовища, приділяємо увагу здоров’ю та безпеці наших працівників, надаючи пріоритет саме цим аспектам. Під час прийняття виробничих рішень у економічній, соціальній галузі та у сфері охорони довкілля, ми схвалюємо донесення до свідомості кожного та застосування на практиці принципів розвитку виробництва у рамках турботливого ставлення до природи і людини.

“Дікергофф”- усесвітньо відома промислова група з головним офісом в м. Вісбаден (Німеччина), яка об’єднує компанії з виробництва цементу та різноманітних будівельних матеріалів на його основі: бетонів, бетонних виробів, будівельних сумішей, лицювальних та покрівельних матеріалів. Основою всього різноманіття продукції є цемент, який виробляють на нових заводах в Німеччині, Нідерландах, США, Люксембурзі, Чехії, Польщі, Росії та Україні.

В Україні діяльність групи “Дікергофф” розпочалася в 2000 році з придбанням контрольних пакетів акцій трьох українських підприємств: ВАТ “Волинь-Цемент”, ВАТ “Югцемент”, ВАТ “Київцемент”.

Група компаній “Дікергофф” в Україні прагне об’єднати досвід роботи “Дікергофф” на світовому ринку, традиційну німецьку якість, стабільність та надійність з потенціалом та майстерністю українських цементників. Для досягнення цієї мети проводиться комплексна реконструкція заводів, вдосконалюється виробничий процес та покращується якість продукції.

Влітку 2001 року група компаній “Дікергофф” сформувала стратегічний альянс з групою “Буці-Юніцем”, а вже за рік “Буці-Юніцем” стала одним з основних акціонерів групи “Дікергофф”. На сьогодні ВАТ “Волинь-Цемент” - повноправний член великої родини цементних заводів “Дікергофф-Буці-Юніцем”.

Погляд у минуле

Тієї незабутньої ночі...

запустили першу обертову піч Ново-Здолбунівського цементного заводу

Минуло 50 років з того часу, коли на Ново-Здолбунівському цементному заводі була введена в експлуатацію перша 118-метрова обертова піч. Ця визначна подія в житті здолбунівських цементників відбулася влітку, в ніч з 12 на 13 червня 1956 року.

На пуск і експлуатацію заводу приїхали керівники і спеціалісти із Бєлгородського, Подільського, Новоросійського, Краматорського, Миколаївського та інших цементних заводів країни.

Але до цього у заводчан було ще багато турбот. Потрібно було закінчити футерування печі, перевірити обладнання, силами обслуговуючого персоналу ліквідувати окремі недоробки, словом, виконати великий обсяг робіт, що передують самому пуску печі.

І ось цей день, вірніше ніч, настала. Висока честь розпалити піч випала машиністу із Бєлгородського заводу Олександру Івановичу Бобку. Запалав спочатку малий факел, а потім великий вогонь у обертовій печі. Через певний час з печі було одержано перший клінкер-напівфабрикат для виробництва цементу.

Ця подія запам’яталася багатьом виробничникам. Серед тих, хто брав участь в пуску печі, були тодішні директор заводу Ю.Д.Кириллов, головний інженер Г.М.Бесолов, головний механік С.С.Синяков, головний енергетик П.О.Воронін, начальник цеху випалу К.П.Бецкова, механік Є.Я.Гуцал та інші спеціалісти, робітники цеху і допоміжних служб, бригади слюсарів-монтажників, які монтували як саму піч, так і все допоміжне устаткування.

За цією перемогою стояли майстри Є.З.Заблоцький, А.В.Чорний, Л.М.Островський, П.З.Гриценко.

У той час уже працювали вугільне відділення, кар’єр крейди і глини, сировинний цех і енергопоїзд, насосні станції технічної і питної води, компресорна і ремонтні служби, які забезпечували піч молотим вугіллям, шламом і електроенергією, водою і повітрям. У грудні 1956 року запрацював цех помелу і виготовив перший цемент.

Згадуємо тих, хто працював у той час на своїх робочих місцях - М.К.Ляма, О.Ф.Гонтар, І.В.Бондар, М.В.Архулик, Д.Д.Балабан, М.К.Кирилло, П.І.Ковальчук, М.С.Манжос, В.А.Добуш, О.Ф.Семенюк, С.Л.Юрковський, І.С.Обозовський, Т.І.Овсіюк, Г.С.Олійник, Т.П.Власєва, Н.І.Барановська, О.Д.Байко, П.Г.Троцюк, Ф.У.Цибульський. У сировинному цеху в цю ніч працювала зміна майстра І.С.Маковійчука.

Сьогоднішня згадка про цих та багатьох інших людей розповідає нам про трудову історію підприємства, оживляє в пам’яті і той незабутній день, коли було одержано перший клін- кер на Ново-Здолбунівському цементному заводі.

50 років! Це - півстоліття, тисячі людських доль, це роки становлення і розвитку, це історія, про яку згадуємо для сьогоднішнього і майбутніх поколінь.

ФОТО

Юрій Дмитрович Кириллов, перший директор заводу, заслужений будівельник України

Особисто причетні

Моя особиста участь у будівництві нового цементного заводу розпочалася, коли в Здолбунів почало надходити обладнання для нього. Я тоді повернувся з лав Радянської Армії, брав участь у Великій Вітчизняній війні. І мені, фронтовику, було приємно приступити до мирного будівництва. В бригаді такелажників, яку я очолив, було понад сорок чоловік. Усі працювали дружно, завзято, вчилися на ходу. Змонтували одну обертову піч, другу, третю. Через деякий час почало надходити обладнання і на 170-метрові печі.

Тепер на заводі діє сім печей. За ними - тридцять років мого життя. І я гордий тим, що був причетний до народження заводу, мого рідного комбінату. Люди зі мною трудилися також працьовиті, надійні. Серед них Андрій Кононович Радчук, Андрій Іванович Мельник, Григорій Гнатович Дружинін, Олександр Филимонович Семенюк, Микола Петрович Троян і багато інших. Але кожен з них може по праву сказати, що він особисто причетний до народження комбінату.

І.М.Чумак,

бригадир такелажників, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора

Це був справжній розмах

- Коли я після закінчення вищих інженерних курсів у Москві приїхала на будівництво нового цементного заводу в Здолбунів, на місці, де він тепер виріс, було чисте поле і забиті подекуди перші кілки. Потім тут почали рити котловани, з’явилися десятки механізмів, прибули люди. І хоч працювати у ті, тепер уже далекі п’ятдесяті роки, було фізично важко, ми відчули величезне моральне задоволення. Це був справжній будівельний розмах, який так подобався мені, молодому спеціалісту.

Ще мені хочеться порівняти це будівництво з гігантським котлом, в якому варилося все - і люди, і машини. Енергійно, з ентузіазмом працювали на будівництві заводу робітник Василь Котовський, бетонник Іван Панасюк, бригадир бетонників Семен Паламарчук, майстри Микола Заєць та Володимир Онежко. Це були герої будівництва. Ніколи не забути тих днів, коли виростав на моїх очах завод, коли я утверджувалася в житті і праці.

О.К.ФЕДІВ, колишній інженер із технагляду на будівництві заводу

Майстер - центральна фігура на виробництві

У вирішенні завдань із підвищення економічної ефективності виробництва, запровадження науково-технічного прогресу, посилення режиму економії матеріальних, енергетичних, фінансових і трудових ресурсів, раціонального їх використання визначна роль належить майстрові - центральній фігурі на виробництві і у вихованні трудових колективів.

На заводі добре відомі кращі колишні майстри - Вікторія Петрівна Вороніна з цеху КВПіА, котра протягом тривалого часу вміло керувала Радою майстрів, що була справжнім штабом організації роботи всіх майстрів підприємства, Ілля Ілліч Івченко з гірничого цеху, Петро Олександрович Трачук із сировинного цеху, Борис Семенович Ройтман з цеху випалу, Віктор Сергійович Москалюк із цеху помелу та інші.

Сьогодні на підприємстві ВАТ “Волинь-Цемент” працюють молоді майстри, котрі, прийнявши трудову естафету від своїх попередників, гідно продовжують її. Це майстри: гірничого цеху - Анатолій Олексійович Кондратенко, сировинного цеху - В’ячеслав Володимирович Яцюк, цеху випалу - Володимир Опанасович Гринець, цеху помелу - Руслан Олександрович Мартинюк, ремонтного цеху - Анатолій Петрович Неверковець та багато інших.

Від їх досвіду, вміня організувати працю, рівня технічних знань, виробничої і трудової дисцип-ліни, стану виховної роботи залежать успіхи трудових колективів, очолюваних ними, а також успішна робота всього трудового колективу підприємства.

Нові знання, нове обладнання, удосконалення виробничих процесів, постійна співпраця з досвідченими спеціалістами - все це дозволяє сьогоднішнім майстрам впевнено вести свої трудові колективи у завтрашній день і бути в авангарді українських цементників.

Ця подія відбулася 50-років тому

Мене, тоді молодого спеціаліста із трирічним стажем роботи на Здолбунівському цементному заводі, призначили змінним майстром сировинного цеху Ново-Здолбунівського цементного заводу. Наприкінці 1955 року мене і ще трьох моїх товаришів - Ю.Кравченка із сировинного цеху, Л.Островського та А.Чорного з цеху випалу, відрядили на стажування до Литви, на Акм’янський цементний завод. Познайомившись із досвідом литовських цементників, ми повернулися на свої робочі місця. Брали участь у пусконалагоджувальних роботах і обкатці основних агрегатів. Водночас, готувалися робітничі кадри - наполегливо вивчали нову техніку, удосконалювали свої знання і майстерність. Крім того, допомагали будівельникам, прибирали цехи та територію заводу, фарбували обладнання. Основним завданням колективу сировинного цеху було забезпечення шламом нової обертової печі, до пуску якої готувалися всі.

Щоб читачі зрозуміли, яка це складна та відповідальна робота, поясню: шлам - це суміш крейди, суглинку, глини і залізовмісних домішок, перемішана в певних пропорціях і розчинена водою. Приготування його починається ще із кар’єру крейди, де вона перемішується з суглинками і водою в бовтанках, звідки перекачується насосами в горизонтальний басейн, а звідти гідротранспортом подається в сировинний цех для перемішування з глиною і домішками в бовтанках, домелу в сировинних млинах, коректування у вертикальних басейнах і подальшої подачі на випал у обертові печі. Від складу та підготовки сировини, її вологості і консистенції залежить у подальшому не тільки якість клінкеру, а й енерговитрати при випалюванні шламу в обертових печах.

Тієї ночі, коли пускали першу обертову піч, у сировинному цеху працювала моя зміна: машиніст Василь Мартинюк, помічник машиніста Олена Колоколова, машиніст шламових насосів Ольга Степанець, машиністи грейферних кранів Ганна Кушнерук і Петро Орлюк, слюсар Іван Цуканов, машиніст компресорної Федір Скорий. Начальник цеху Дмитро Рижкін і механік Роман Бутринський приїхали до нас із Миколаївського цементного заводу, що на Львівщині, і допомагали нам готувати перший шлам. У повній “бойовій” готовності перебувала і комплексна ремонтна бригада на чолі з досвідченим бригадиром Петром Ковальчуком. Колектив зміни у передпусковий період набув такого міцного робітничого гарту, після якого йому не були страшні ніякі труднощі, ніякі випробування.

Перший шлам, перша обертова піч, перший клінкер! Пройшло 50 років від того хвилюючого моменту, коли вогненний факел вдихнув життя у обертову піч.

Ця подія запам’яталася мені так само, як і перший день, коли я переступив поріг заводської прохідної. Сьогодні я радію, що брав участь у пуску першої печі і пишаюся тим, що моя частка праці, частка мого життя віддана на користь загальної справи.

Іван Маковійчук, колишній змінний майстер сировинного цеху Ново-Здолбунівського цементного заводу

Кар’єр - початок виробництва цементу

Власна сировинна база - гарантія безперебійної роботи заводу протягом наступних 70-ти років.

Кар’єри крейди і глини відіграють важливу роль у виробництві продукції підприємства. Видобуток корисних копалин, розпочатий тут ще у ХVІІІ столітті, триває цілодобово й у наші дні. Розвідані запаси дозволяють вести видобуток корисних копалин іще як мінімум протягом сімдесяти років.

Оновлене і модернізоване підприємство досягло виробництва 1,7 мільйона тон цементної сировини на рік та 1 мільйона тон розкривних порід. На Здолбунівському кар’єрі створені місця для 90 працівників, крім того, завжди є певний обсяг роботи для підрядних організацій - автобази, гідромеханізації та інших.

Сьогодні в кар’єрі застосовуються передові виробничі технології та системи обліку, що сприяють підвищенню якості сировини і, відповідно, кінцевої продукції підприємства. Видобуток крейди відбувається без застосування небезпечних вибухових технологій, а з допомогою електромеханічної техніки. На зміну старим екскаваторам ЕКН прийшов перший американський екскаватор САТ-356, обладнаний сучасною комп’ютерною системою.

Застосовуємо також екологічно безпечний гідромеханізований спосіб розкриву кар’єру. Ця технологія дозволяє паралельно проводити рекультивацію порушених земель та території зі складним рельєфом.

Після отримання інвестицій ми провели модернізацію системи опалення виробничих і побутових приміщень, покращили санітарно-гігієнічні умови та умови праці для робітників кар’єру. Проклали новий водопровід від міста в кар’єр, газифікували побутові приміщення.

Колектив гірничого цеху з честю справляється із виробничими завданнями і неодноразово доводив своє вміння долати труднощі.

З гордістю назву імена ветеранів і молодих працівників - машиністів екскаватора Юрія Смаля і Михайла Кисіля, дозувальника сировини відділення бовтанок Анатолія Лукашука, машиніста бульдозера Миколу Власюка, слюсарів-ремонтників Миколу Гульчука, Юрія Баратинського і Ростислава Коновалюка.

Саме завдяки їхній сумлінній праці та трудовим здобуткам їхніх товаришів ВАТ „Волинь-Цемент” досягло нинішнього рівня виробництва. Сподіваюся, що й надалі потужність нашого цеху буде стабільною і задовольнятиме зростаючі потреби підприємства у якісній сировині.

Микола КОВАЛЕНКО, начальник гірничого цеху

Технологія виробництва шламу створена раз і назавжди

- Наше завдання, - пояснює начальник сировинного цеху Борис Ростиславович ЦАРУК, який працює на підприємстві ВАТ »Волинь-Цемент” з 1992 року, - забезпечити шламом цех випалу, тобто, виготовити сировину і доставити її до обертових печей. Як начальник цеху, я відповідаю за безперебійну роботу сировинних млинів, бовтанок (агрегат для змішування сировини крейди, глини, суглинок і домішок) та допоміжного обладнання.

Разом із інженерами шукаємо резерви для оптимізації виробничого процесу, наприклад, нещодавно поставили на бовтанки частотний регулятор, який забезпечує плавний пуск, підтримує роботу бовтанки у заданому діапазоні швидкості.

- Нові розробки здійснюються на основі вітчизняних технологій, чи вони запозичені з іноземного досвіду?

- Вітчизняних, адже наші інженери мають багатий досвід роботи у цементній галузі. До речі, на Здолбунівському цементно-шиферному комбінаті (попередня назва підприємства) отримали путівку в життя багато технологічних новинок. Найзначніша з них - гідротранспортування крейдяно-суглинкового шламу по трубопроводу з кар’єру на завод на відстань майже 4 кілометрів.

Щодо суттєвих нововведень, тут є специфічні обмеження. Ново-Здолбунівський цементний завод був споруджений у п’ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття. Збудований він на основі нових технологій і обладнаний, як на ті часи, новими зразками обертових печей і цементних млинів вітчизняного виробництва.

У принципі, сировинний цех - це технологічно незмінювана система, створена раз і назавжди. Обладнання та технологія в ньому є стабільними. Якість шламу залежить від його вологості, яка повинна відповідати технологічним нормативам. Чим менше вологи, тим менші витрати природного газу на випал клінкеру. Скільки часу існує завод, стільки ми боремося за виконання нормативів вологості шламу. В перспективі, колектив підприємства працює над переходом з »мокрого” на »сухий” спосіб виробництва клінкеру в обертових печах, що дасть можливість суттєво зменшити витрати природного газу і здешевити собівартість продукції.

- Чи важко керувати таким колективом, як Ваш?

- Ні. У колективі цеху створена товариська атмосфера, підтримується ініціатива і ділова активність працівників. Заслужений авторитет завоювали машиністи сировинних млинів Сергій Рахманов і Руслан Красовський, бригадир комплексної ремонтної бригади слюсар-ремонтник Сергій Добровольський, помічник машиніста Алла Мазурок, ветеран виробництва слюсар-ремонтник Микола Полійчук.

Колектив сировинного цеху успішно справляється із поставленим завданням, дотримується технологічних параметрів. Сподіваюся, що ми і надалі будемо постійно удосконалювати технологічні процеси по виготовленню шламу.

Розмовляла Валентина ЗАХАРОВА

Справжнє мистецтво

ось уже півстоліття живе у стінах Будинку культури цементників

Все починалося, і справді, давно... Відгриміла Велика Вітчизняна війна, і у Здолбунові, на цементному заводі, створюється духовий оркестр. Це був 1945 рік. Люди тягнулися до музики, і невеликий колектив поступово зростав. Через певний час утворився і хоровий гурток.

В 1957 році в центрі Здолбунова був зведений Будинок культури цементників, який став окрасою міста, а нині продовжує творче життя колективів, шанобливо зберігаючи пам’ять минулих літ.

Про історію створення творчих колективів та про їхнє сьогодення розповідає Заслужений працівник культури України, керівник народного аматорського духового оркестру, директор Будинку культури цементників ВАТ “Волинь-Цемент” Андрій БУГРИНЕЦЬ.

- Я працюю керівником народного аматорського духового оркестру з 1962 року, - говорить Андрій Васильович. - А вже в 1967 році наш колектив отримав звання народного. З 1953 року веде свою історію наш хоровий колектив, який у 1971 році також отримав звання народного. Ми починали дуже давно і, вважаю, зробили усе можливе, аби ці колективи процвітали.

Незважаючи на зменшення працівників на виробництві, ми не сумуємо, а продовжуємо робити свою справу, залучаємо до творчості дітей і молодь.

Нині у Будинку культури цементників, крім вищезгаданих, діють і такі творчі колективи, як дитячий ансамбль народного танцю, молодіжний гурт сучасної естрадної пісні, фотоклуб та інші.

Ці колективи відомі не тільки у місті цементників, а й в усій Рівненській області і навіть за її межами. Зокрема, колектив духового оркестру брав участь у Президентському концерті, побував із концертами в Росії, Латвії і Білорусі.

Про досягнення здолбунівських аматорів мистецтва свідчать грамоти та інші почесні відзнаки, що зберігаються в музеї підприємства.

Невпинному творчому зростанню колективів сприяють постійна співпраця та обмін досвідом із рівненським обласним Будинком народної творчості, Будинком художньої самодіяльності профспілок, спілкою композиторів Рівненщини і багатьма іншими установами та організаціями.

Творчі колективи Будинку культури цементників продовжують дарувати радість людям.

Наше робітниче селище

Одночасно з будівництвом Ново-Здолбунівського цементного заводу у 1952 році почалося будівництво робітничого селища, і вже через два роки з’явилися його перші мешканці.

На той час було збудовано кілька двоповерхових будинків, два гуртожитки, дитячий садок на 50 місць, дитячі ясла на 25 місць, продовольчий магазин на три робочих місця, клуб на 220 місць, котельня.

Із розширенням цементного і будівництвом шиферного заводів росли будови і в селищі. Було побудовано цілу вулицю Заводську, поліклініку, лікарню, аптеку, поштове відділення, середню школу, новий корпус дитячого комбінату, стадіон, пекарню, їдальню, міні-ринок та інші об’єкти, з’явилося рукотворне озеро.

Поряд із селищем виріс цілий мікрорайон з індивідуальними будинками, нові вулиці Фестивальна, Кутузова, багатоповерховий будинок на вул. Котляревського. Будується нове приміщення меблевого магазину на вул. Старицького.

Сьогодні більшість працівників ВАТ “Волинь-Цемент” живуть у селищі, що має автомобільне сполучення зі Здолбуновим, у межах якого воно знаходиться, та обласним центром. Неподалік розташоване селище міського типу Квасилів, у ньому зупиняються дизельні і електричні приміські поїзди, послугами яких користуються і цементники.

Через селище проходить автомобільна дорога Рівне – Здолбунів. Нею мешканці селища їздять мікроавтобусами у потрібних їм напрямках.

За понад 50-річне існування селища його мешканці добре впізнали один одного, виростили нове покоління, стали немовби однією дружною сім’єю. Вони разом працюють, разом відпочивають із родинами не тільки на березі власного озера, але й на базах відпочинку, розташованих на узбережжі Чорного моря.

Сьогодні у селищі проживають понад 6 тисяч мешканців, які складають четверту частину Здолбунова. Його стрункими заасфальтованими вулицями, влітку вкритими зеленню, поспішають на завод і до домівок цементники, їхні діти та онуки, які раді, що проживають у благоустроєних квартирах і працюють на підприємстві, котрому виповнилось 50 років.