Фотонарис Майдану

У експозиції було представлено 40 фото великого формату, на яких відображені події на київському Майдані з моменту початку студентських протестів до протистояння на вулицях Інститутській та Грушевського.

Вперше фотовиставку “Палаючий січень” рівняни мали змогу побачити у січні цього року в стінах фотоклубу “Час”, головою якого і є Сергій Бусленко. Чергова експозиція була доповнена новими фоторепортажами фотографа. Крім того аналогічна виставка фотографій Сергія Бусленка в даний час проходить у Мадриді.

У жовтні в іспанській галереї “La Neo Mudejar” відкрилась виставка “Молитва за Україну”. На іспанській виставці представлені твори понад 40 українських митців, серед яких переважно художники – Юрко Дячишин, Лев Скоп, Група “ШИЛО”, Сергій Савченко та інші. Ця галерея представляє собою переобладнані під виставочні зали службові приміщення мадридської залізниці початку 20-го сторіччя. В галереї було збережено вигляд старого приміщення де досі присутнє ретро-обладнання та навіть облуплена штукатурка на стінах. Кошти, виручені від продажу творів та благодійного аукціону , будуть перераховані на лікування поранених бійців АТО до військових госпіталів.

- Я чотири рази по кілька днів їздив на Майдан, аби особисто побачити ці події – розповідає Сергій Бусленко. - Коли почалися події на вулиці Грушевського, я не міг залишатися осторонь та вирішив відчути дух Майдану й зробити серію репортажних фото.

Я був у Києві ще до подій на Грушевського, а також того дня, коли відбувалися атаки “Беркута”, та кілька наступних днів, коли настало тимчасове перемир’я. Прикро, що мальовнича столиця нашої країни раптом перетворилася на поле бою. Фотографувати подібні речі важко, бо дуже багато емоцій та негативних вражень. Звісно, є й небезпека. Дуже вразила велика організація людей на барикадах. Причому ніхто спеціально людьми не керував – кожний знав, що йому робити. Хтось гадає, що Майдан ­ це територія агресії, але це не так. Я відчув, що це мирний протест людей, які хочуть поміняти суспільство на краще. Але найбільше мене вразили навіть не вогонь і не постріли, а саме той момент, коли в день поховання загиблих їм масово понесли квіти. Там були бабусі, дорослі люди з маленькими дітьми, студенти. На це не можна було дивитися без сліз.

Відібрати фотографії для виставки було не легко, адже під час тих подій я знімав багато. Друга моя виставка дещо доповнена новими фото. Тут зібрано саме те, що я хотів показати людям і про що хотів нагадати. Ця виставка – нагадування нашим чиновникам про те, що народ більше не терпітиме жодних “режимів” і якщо не буде жодних змін, то люди знов відстоюватимуть своє майбутнє та майбутнє своїх дітей.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: