Великий містифікатор

Відомо, що Булгаков часто ходив у Великий театр, щоб послухати “Фауста”. Ця опера завжди піднімала йому настрій. Особливо йому був близький образ самого Фауста. Але одного разу Булгаков повернувся з театру похмурий, в стані важкої депресії. Це було пов’язано з твором, над яким письменник нещодавно почав працювати, - п’єсою “Батум”. Погодившись написати п’єсу про Сталіна Булгаков упізнав себе в образі Фауста, що продав душу дияволу.

Відсутній персонаж

У 1937 році, в річницю смерті О. С. Пушкіна, декілька авторів представили п’єси, присвячені поетові. Серед них була і п’єса М. О. Булгакова “Олександр Пушкін”, яку відрізняла від творів інших авторів відсутність одного персонажа. Булгаков вважав, що поява цієї дійової особи на сцені буде вульгарна і позбавлена смаку. Відсутнім персонажем був сам Олександр Сергійович.

Клад Михайла Булгакова

Як відомо, в романі “Біла гвардія” Булгаков досить точно описав будинок, в якому він жив в Києві. А власники цього будинку за одну деталь опису дуже не полюбили письменника, оскільки вона принесла прямий збиток будівлі. Річ у тому, що хазяї розламали усі стіни, намагаючись знайти клад, описаний в романі, і, звичайно ж, нічого не знайшли.

Історія Воланда

Воланд Булгакова отримав своє ім’я від гетівського Мефістофеля. У поемі “Фауст” воно звучить всього один раз, коли Мефістофель просить нечисту силу розступитися і дати йому дорогу: “Дворянин Воланд йде”! У старовинній німецькій літературі біса називали ще одним ім’ям - Фаланд. Воно виникає і в “Майстрові і Маргариті”, коли вар’єте, де служать, не можуть згадати ім’я мага: “...Можливо, Фаланд”?

У першій редакції твору містився детальний опис (15 рукописних сторінок) прикмет Воланда, коли він вперше з’являється під виглядом “незнайомця”. Цей опис зараз майже повністю втрачений. Крім того, в ранній редакції Воланда звали Астарот (один з самих високопоставлених демонів пекла, згідно західної демонології). Пізніше Булгаков замінив його, мабуть тому, що цей образ не міг бути тотожним сатані.

“Собаче серце”

і російська революція

Традиційно повість “Собаче серце” трактують тільки в одному політичному ключі: Шаріков - алегорія люмпен-пролетаріату, несподівано для себе отримавши безліч прав і свобод, швидко виявив при цьому егоїзм і бажання знищувати собі подібних. Проте є і інша інтерпретація, нібито ця повість була політичною сатирою на керівництво держави середини 1920-х років.

Зокрема, що Шаріков-Чугункін - це Сталін (в обох “залізне” друге прізвище), проф. Преображенський - це Ленін (перетворивший країну), його асистент лікар Борменталь, що постійно конфліктує з Шаріковим, - це Троцький (Бронштейн), Швондер - Каменєв, асистентка Зіна - Зінов’єв, Дарина - Дзержинский і т. п.

Прототип Бегемота

У знаменитого помічника Воланда існував реальний прототип, тільки в житті він був зовсім не котом, а собакою - чорним псом Михайла Опанасовича по кличці Бегемот. Собака цей був дуже розумний. Одного разу, коли Булгаков святкував зі своєю дружиною Новий рік, після бою курантів його собака прогавкав 12 разів, хоча її ніхто цьому не учив.

Іван Васильович: назад в майбутнє

Ще в 1934 році Михайло Опанасович Булгаков написав п’єсу-комедію “Іван Васильович” про те, як московський винахідник Микола Іванович Тимофєєв створює машину часу і переносить в сучасний світ (тобто 1934 рік) Івана Грозного. У свою чергу, в минуле потрапляють двійник Івана Грозного управдом Бунша-Корецький і шахрай Жорж Милославський.

Сучасники Булгакова замучили автора проханнями про зміни і переробки. Всі боялися очевидної схожості між особами Іоанна Грозного і Йосипа Сталіна.

Тріумфальний успіх прийшов до “Івана Васильовича” в 1973 році, коли до цієї п’єси доклав руку блискучий майстер кіно Леонід Йович Гайдай. Режисер зберіг Булгаківську лінію майже повністю, але йому все ж доводилося адаптувати деталі 30-х років до реалій 70-х.

Події березня 1917 року

Представляють інтерес події, які відбувалися з Булгаковим у березні 1917 р — тоді він був молодим земським лікарем. Повернувся з відпустки (з Саратова і Москви) в рідне село. Те, що він бачив протягом відпустки, як ніж поранило серце Булгакова. Крім революції на вулицях, він завжди бачив хворих з симптомами сифілісу, Таких хворих йому доводилося лікувати кожен день. І одного разу йому довелося відсмоктувати ротом за допомогою трубочки дифтеритні плівки прямо з горла важкохворого хлопчика. Мабуть плівка потрапила в рот самого лікаря. Він захворів і від страшного болю могла допомогти тільки ін’єкція морфію, яку негайно зробив. Минуло кілька днів, Булгаков вилікувався, і морфій більше був не потрібен, але він не поспішав відмовлятися від цього “чудесного лікарства”. Булгаков став приймати його 2 рази на день. Після декількох місяців Булгаков міг спокійно писати тільки після дози, він сідав за стіл і намагався передати на папері те, що відкривалося тоді його уявному погляду. На щастя дружина Булгакова досить швидко помітила його пристрасть до морфію і допомогла відмовитися від наркотику.