Заробітчани ми...

В Алли життя складалося зовсім непросто. В 17 років вона народила дівчинку, хоча чоловіка не мала. Звістка про це швидко облетіла невеличке містечко, в якому жила молода дівчина. Алла була змушена, залишивши маленьку донечку з мамою, виїхати. Приїхала до обласного центру, влаштувалася на роботу. Одночасно закінчувала вечірню школу. А потім був інститут, де також навчалася заочно. На роботі її поважали: серйозна, працелюбна, вона швидко просувалася службовими сходинками. Після закінчення вузу її призначили начальником відділу. Невдовзі прийшло й особисте щастя. Якось на засіданні випадково познайомилася з чоловіком років сорока. З візитки, яку він їй люб’язно дав, вона дізналась, що звуть його Анатолієм Сергійовичем і завідує він кафедрою вузу. Випадкове знайомство згодом перейшло в регулярні зустрічі. Алла виявилася не просто гарною жінкою, а ще й цікавою співрозмовницею, що дуже сподобалось Анатолію Сергійовичу. Вони розповіли один одному про минуле своє життя. Алла дізналася, що він був одружений, але сімейне життя не склалося. Є у нього син-студент. Вони вирішили поєднати свої долі: зрозуміли, що не можуть жити одне без одного.

Вісім років прожили вони разом. Алла народила сина і почувалася щасливою. Але щастя має одну неприємну особливість - воно може зненацька зникнути. Все було досить банально. Алла почала помічати, що чоловік міняється просто на очах. Куди ж подалася його ніжність та увага до неї і сина? Вона зрозуміла: щось трапилося. Це “щось” невдовзі прояснилося. Як то кажуть, “сивина в бороду - біс у ребро”: Анатолій Сергійович закохався в молоденьку лаборантку.

Розлучилися вони тихо-мирно, адже обоє були інтелігентними людьми. Вона остаточно вирішила для себе - більше про заміжжя й думати не буде. Ростила сина. Роки спливали швидко. Ось вже Максим закінчив школу, а потім і вуз і аспірантуру.

Непомітно прийшла пора виходу на пенсію. І хоча їй пропонували залишитися на роботі – цінували, як фахівця - вона вирішила піти на заслужений відпочинок. Чим зайнятися, коли так багато вільного часу? Вирішила зайнятися городництвом. Як і до всякої справи, поставилася до нового заняття старанно. І врожаї збирала непогані. Але згодом зрозуміла, що це - не те, чого вона хоче. Вирішила вона поїхати на заробітки в Італію. “Дітям допоможу, та й світ побачу”. Не завадив їй навіть вік: шістдесят “із хвостиком” – це все таки поважні роки. Згодом вона розповість:

- За перші три роки я змінила три роботи. Але не через те, що роботи боюся, - просто хотілося, щоб ставилися по-людськи.

Нарешті вона потрапила в чудову італійську сім’ю, де її прийняли, як рідну. Вона доглядала 80-річну бабусю. Працьовита, акуратна, щира й добра за вдачею, вона підкорила усіх членів сім’ї. І бабуся називала її дочкою.

Пройшло два з половиною року і ми зустрілися з Аллою Олександрівною - вона приїхала у відпустку.

- Ви знаєте, я настільки звикла до своїх італійців, що, напевно, не витримаю без них і двох тижнів. Побавлюся з онуками - мій Максим вже має доньку - і поїду.

- Чи не тужите за родиною на чужині?

- Часом і таке буває. Але якщо можна буде, - додала вона, - я залишуся в Італії назавжди. Приїжджатиму сюди тільки у відпустку.

P.S. Ці дві історії – невигадані. Змінені лише імена героїнь.

16.03.2015

Надія БІЛОУС

Коментарі (0):

Анонсовані статті свіжого № 1165 від 11.04.2024p.

Побив в парку чоловіка телескопічною палицею

П’ятого квітня близько 18 год до поліції повідомив 34-річний житель села Зірне, що в дендрологічному парку міста Березне, невідомий чоловік раптово почав нецензурно висловлюватися в його адресу, а потім – побив металевою палицею та втік....

=>>>=

Госпіталь та медуніверситет Рівненщини перейматимуть литовський досвід

КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» РОР та релокований ДЗ «Луганський державний медичний університет» уклали тристоронній договір про співпрацю із Литовським університетом медичних наук....

=>>>=

	№698 від 16.03.2015p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477