Профспілки перетворюють на кишенькову армію

Здавалось би, вимоги цілком справделиві – кому ж не хочеться отримувати більшу зарплатню і менші рахунки за послуги ЖКГ? От тільки біда в тому, що справжня мета цих протестів – зовсім не намагання домогтись соціальної справедливості чи полегшити життя звичайним українцям, а банальне прагнення отримати владу і “дорватись до корита”.

Річ у тім, що сьогодні українські профспілки дуже віддалено нагадують організації, які мали б захищати права трудящих. Почати хоча б з того, що і трудящих сьогодні значно поменшало: до 70% робочих місць в Україні створює малий і середній бізнес. Великих же підприємств, на базі яких існували профспілкові організації, в країні обмаль. До того ж, в Європі профспілковий рух у тому вигляді, в якому він існує в Україні, фактично завершився після ІІ-ї Світової війни. Сьогодні на Заході основним є принцип соціального партнерства: профспілки максимально незалежні від влади і роботодавців. В Україні все навпаки: з радянських часів профспілки залишаються фактично органами влади, а їхнє керівництво вперто не помічає, що надворі вже 2015-й, а не, скажімо, 1985-й. Розчарування у стилі роботи представників старої генерації призвело до того, що сьогодні у Міністерстві юстиції легалізовано понад 100 всеукраїнських об’єднань профспілок.

Однак ультиматум уряду висунуло лише 5 об’єднань. А все через те, що профспілки в Україні перетворюються на кишенькові армії олігархів. Згадати хоча б нещодавні протести шахтарів у Києві: за спинами справжніх гірників одразу з’явились “профспілкові посланці” від Рината Ахметова, який зараз намагається врятувати свою імперію – вона тріщить по швах через “ДНР” та “ЛНР”, а також через намагання уряду позбавити олігархів можливості отримувати надприбутки.

А одіозний Дмитро Фірташ, який навіть оголосив війну уряду Арсенія Яценюка, вперто не бажаючи віддавати неправедно нажите добро, сам зізнався у тому, що впливав на керівництво профспілок. Так, під час судового засідання у Відні олігарх заявив, що свого часу особисто спілкувався з представниками профспілок, аби вони на президентських виборах підтримали Віктора Януковича. Профспілки і підтримали. А потім стали придворною силою режиму. Показовий факт: тодішній очільник профспілок Василь Хара був одним з близьких соратників діючого президента, і жодними голосними страйками трудящих епоха правління Януковича не відзначена. Ще у 2010 році генеральний секретар Національної конфедерації профспілок України Петро Петриченко зауважив: “Дерибан соціальних та профспілкових грошей у влади зажди був вищий за партійність. Із приходом до влади Партії регіонів Федерація профспілок України, яку очолює нардеп-“регіонал” пан Хара, зміцніла ще більше. Монопольне становище ФПУ в профспілковому русі закріпилося у всіх сферах профспілкового життя”. З того часу Федерація профспілок тримає ніс за вітром – опікується захистом інтересів не власних членів, а своїх покровителів.

Зрозуміти, куди сьогодні дме профспілковий вітер, неважко: досить порівняти заяви, які озвучують під стінами ВР представники профспілок, і заяви, які у самій ВР виголошують представники фракцій “Опозиційний блок” та “Батьківщина”, Як не дивно, але говорять вони не просто одне й те саме, а ще й однаковими словами. Причому чудово усвідомлюючи, що популістські заяви в країні, яка оговтується після економічної кризи і водночас продовжує воювати, мають на меті лише одне: збурити українців і змусити їх перейнятись ненавистю до діючої влади. Аби згодом на плечах тих же українців в’їхати до Кабміну чи парламенту, реставрувавши режим Януковича.

Свідчень того, що лідери профспілок розглядають довірені їм долі робітників саме як цеглинки для власної політичної кар’єри, чимало. Досить подивитись на Сергія Капліна, який у нинішньому парламенті є представником профспілкових організацій. Цей видатний демагог, відомий хіба що скандальними заявами і виламуванням сокирою дверей у кабінеті полтавського мера, навіть не приховує, що розглядає профспілкові організації як власну кишенькову армію. Так, скажімо, під час зустрічі із профспілковим активом у Сумах нардеп прямо заявив: “Я хочу повернути профспілки до влади. Поки ми не будемо мати своєї фракції у ВР, своїх депутатів у місцевих радах, ми будемо статистами, які нічого не вирішують”. Сьогодні Каплін бігає по політичних ток-шоу і погрожує вивести на вулиці мільйони людей, якщо до його думки не дослухаються. Так, наче члени профспілкових організацій – це стадо баранів, яке не може мислити самостійно і тупо виконуватиме вказівки згори. Навіть якщо ці вказівки даватиме відвертий провокатор.

Втім, цінність профспілок не лише у тому, що це мільйони голосів на виборах. Профспілкові організації сьогодні володіють значною кількістю майна, яке під шумок можна вкрасти. Недарма в 2012-му році очільники профспілок виступили із різкою критикою закону, який передбачав націоналізацію майна союзів – нікому не хотілось позбуватись живих грошей. А ціна питання насправді приголомшлива: станом на 2011-й рік Федерація профспілок України за різними оцінками продала майна на 8,5 мільярдів доларів. Можна навіть не сумніватись, що звичайний член профспілки від таких оборудок лише постраждав: жодної копійки не отримав, натомість позбувся можливості відпочивати по путівці у санаторії чи на базі відпочинку. Попри колосальні обсяги фактичного грабежу, сьогодні у власності ФПУ є майна щонайменше на 1 млрд. доларів. І, вочевидь, дехто вже накинув на нього оком.

Тож і виходить, що нинішні протести під стінами урядових установ – ніщо інше, як спроба перетворити профспілкові організацій на приватну структуру, яка відкриватиме рота за помахом руки хазяїна. А сам хазяїн в цей час буде вибивати собі тепле містечко у владі і підторговувати профспілковим майном. Навряд чи про такий профспілковий рух мріяли робітники, сумлінно сплачуючи членські внески.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: