“А ми нашу славну Україну розвеселимо...”

Щороку в урочище Гурби з’їжджаються всі небайдужі. Вони вшановують світлу пам'ять тих, хто віддав за нашу Україну найдорожче – своє життя. От і сьогодні бачимо тут приїжджих не тільки із Рівненщини, а й з усієї Волині. Серед них–народні депутати Ігор Мосійчук, Юрій Вознюк, голова Рівненської обласної державної адміністрації Олексій Муляренко, депутати обласної, районних та міських рад, священики, просвітяни, письменники, самодіяльні митці, пластуни та численні громадські активісти. Більшість із них відвідують Гурби ще від початку перших пошанувань.

Мені пощастило тут побувати вперше. Доїхати ж допомогло обласне об’єднання Всеукраїнського Товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка.

Перше, що мене вразило – велика кількість машин і людей,яких, думаю, силою сюди не тягнули. Новозбудований монастирський храм та вся територія монастиря були густо залюднені. Службу Божу правили священики не тільки з Рівненщини, а й із сусідніх областей. Вшановували героїв живих і мертвих, імена якихтут навіки викарбованіна каменях. А величезний ДЕРЖАВНИЙ ПРАПОР осявав довколишність урочисто і промовисто.

Окультурена територія пропонувала відвідувачам різноманітні послуги – і пам’ятні сувеніри, і кулінарні вироби, і музичні дарунки, і нову літературу та пресу. Експонувалася виставка книг із серії “Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному”. Письменники Рівненщини знайомили присутніх із власними новими книгами.Серед тих книг були і “Визволи нас від лукавого”, “Сніги” та “Крила на вітрі”письменника з Дубна МиколиТимчака. До речі, він розповів:

“Гурби – не тільки для мене, ай для всієї України багато значать. Тут полягли за волю і незалежність молоді хлопці. Ми з покійним Василем Червонієм починали вшановувати тих героїв. Це приблизно з 1989-го року. Тоді був і Василь, і я, і священик з Дубна отець Георгій. Ми сюди приїхали, знайшли могилку в кущах, освятили її – з того й розпочалося вшанування пам’яті героїв.

На цьому святому й трагічному місці виріс монастир... Воно освячене хорошими людьми, розпочинаючи з Дмитра Павличка, Василя Шкляра та інших. Це місце відвідують люди небайдужі, які тримають в собі пам’ять українця, пам’ять того, хто боровся за незалежність України. На превеликий жаль, тої незалежності ми ще й досі не маємо.Де-юре – ніби і є, а де-факто – немає ж...”.

“Вперше я сюди приїжджав, коли ще навчався в 10-му класі Здолбунівської ЗОШ №6, – розповідає Володимир Ковальчук. – У школі був предмет ДПЮ – допризовна підготовка юнаків –і ми жили декілька днів у наметах. Коли приїжджав тоді – на цьому місці нічого не було, це зараз його розбудували. Пізніше вже разом із покійним Василем Червонієм приїжджали. І тут були десятки людей, зараз же –тисячі. Саме пан Василь заклав наріжний камінь у справу увічнення пам’яті про наших героїв. Нині на фоні тих повстанських подій формується нація, формується нове покоління”.

Настоятель Преображенського храму міста Шумська протоієрей Миколай Бабій приїхав разом із сином. Він каже:

“Ми вже кілька років поспіль долучаємося до молитви, до вшанування воїнів УПА і одночаснодо того, щоб відвідати протоієрейське богослужіння. НаШумщині також було багато видатних подій, пов’язаних із повстанською армією. Сьогодні ми приїхали, щоб віддати і належну шану першому настоятелеві цього монастиря, який похований біля храму – я його знав при житті, разом навчалися в семінарії...”.

Над гурбенським простором сьогодні не тільки віяло сумом, а й бриніло піснями. Бадьорими, життєстверджуючими. Адже ми живемо, живе й наша Батьківщина, яка починається із кожного з нас.

Завершилося дійствоміні-концертом – вінком українських пісень. Цілком закономірно: я ж їхала в автобусі із творчими людьми “Просвіти”. Інайчастіше лунали слова:

“А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!...”

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: