На побачення зі спомином

- Пригощайтеся пиріжками з вишнями, - запрошував сусід у купе. - Донька з внучкою напекли. Ще б чаю. Він у потязі має особливий смак.

Пиріжки так пахли... А смак…

- Їдете до Львова, чи кудись далі? - запитав.

- До Львова…

- І я… Їду на побачення… зі спомином. Ми у липні з Іванкою, дружиною моєю покійною, познайомилися.

Статний сивий чоловік у світлому лляному костюмі виглядав щасливим і засмученим водночас.

- Іванка ступала по бруківці на пальчиках. Думав - балерина. А це, виявилось, вона була взута в позичених босоніжках. Боялася підбори обдерти. Невисокі, кумедні, квадратні наче. А яку косу мало це дівчисько! Воно пройшло повз мене. А я стояв, наче вкопаний. Мало не прогавив долю. Серце напоумило: чого стоїш, доганяй хутчій. І я полетів. Зупинив. І випалив: «Я кохаю вас!». Дівчина кліпала очима. А я відчув: не лише моє обличчя, а й п’яти почервоніли. А ще подумав: що б сказали батьки, довідавшись про таку «крамолу».

Іванка та Дмитро вчилися в університеті на різних факультетах. Три роки зустрічалися. Одружилися після закінчення навчання.

Щороку в липні їздили до Львова. Ці поїздки стали для них талісманом.

- Іванка, як тоді, ступала на пальчиках по бруківці. А я заново в неї закохувався. Ми були щасливі, як діти. Тридцять років прожили разом. І жодного липня не пропустили. А потім дружини не стало… Напровесні.

Це була невимовно тяжка втрата. Не зчувся, як минула весна, настало літо. Як збіг червень. Одного липневого дня донька розбудила його:

- Тату, пора вставати на потяг. Сьогодні ж…

Він уперше їхав до Львова сам. Вдома було погідно. А там - дощ… У полудень виглянуло сонце. Здавалося: воно світило для нього. Це, наче, душа Іванки усміхалася з небес. І його душа усміхнулася у відповідь…

Уже десять років він їздить на початку липня на побачення зі спомином.

«Цок… цок… цок…» Вистукують мелодії жіночі підбори на старій бруківці. Сивий чоловік присів на лавку. Поруч - хлопець з букетом ромашок на тендітних ніжках. Підбігла дівчина з довгим розпущеним волоссям, зі смішинками в очах. Хлопець подарував їй квіти, підхопив на руки, закружляв…

Сивий романтик щасливо дивився на закоханих. А серце схлипувало від смутку…

01.09.2016

(Життєві історії від Ольги Чорної)

Коментарі (0):

Анонсовані статті свіжого № 1216 від 09.04.2025p.

	№774 від 01.09.2016p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477