«Дурість на Балканах», або Як починаються війни

Ця історія стала незагойною раною для імператора. Франц-Йосиф I не міг пробачити наступникові престолу зухвалого мезальянсу. Графиня Софія Хотек фон Хоткова унд Вогнін, донька дрібного службовця австрійського МЗС Богуслава Хотека, хоча й була представницею знатного чеського роду, але працювала гувернанткою в сім’ї кузена Франца-Фердинанда — ерцгерцога Фридріха Тєшинського. Закохані довго зустрічалися таємно, здебільшого в палаці Фрідріха. Потім, коли все відкрилося, імператор майже рік не давав спадкоємцеві згоди на одруження, оскільки Софія не була принцесою хоч би якогось можновладного, навіть й зубожілого дому.

Але 1 липня 1900 року Франц-Фердинанд наперекір сім’ї й незважаючи на протидію Папи Римського Льва XIII все ж таки уклав із Софією морганатичний шлюб. І Франц-Йосиф, здавалося, змирився, присвоївши «чешці-­служниці», як він сам казав, титул герцогині Гогенберг. До 1904 року Франц-Фердинанд уже був батьком трьох дітей (Софії, Максиміліана та Ернста), які указом імператора втрачали право на габсбурзький престол... До речі, у цьому питанні угорці проявили незгідливість, але зі знаком плюс для Франца-Фердинанда. Вони довго не хотіли вважати дітей ерцгерцога незаконними спадкоємцями корони Іштвана, оскільки такого поняття — морганатичний шлюб — у законодавстві Угорського королівства не існувало.

…Саме відома впертість ерцгерцога стала причиною його появи 28 червня в Сараєво: державними, а надто військовими, справами Франц-Фердинанд займався ревно. Коли наприкінці червня 1914 року він зібрався до Боснії в інспекційну поїздку на маневри, йому передали секретну депешу, в якій посол Сербії у Відні Йованович попереджав про можливий замах. Але ерцгерцог не бажав нікого слухати.

Отже, 28 червня 1914 року, у День святого Віта, священний для всіх сербів, — виповнювалося 525 років битві на Косовому полі, де турки розгромили сербсько-боснійське військо — Франц-Фердинанд по трьох днях, проведених у військових таборах у горах Герцеговини, намірився ушанувати своєю присутністю Сараєво. Прибічники великої Сербії та вільної Боснії сприйняли це як виклик і привід для здійснення теракту. Нагадаємо, що 1908 року Боснія була остаточно анексована Габсбур­гами.

Спочатку бойовики з «Млада Босни» планували усунути аж ніяк не наступника австрійського престолу, а військового губернатора Боснії Потіорека, що було логічніше. Ерцгерцог вважав війну із сербами небезпечною справою, оскільки чудово розумів, що за нею не забариться конфлікт з Російською імперією. Тоді, він казав, буде непереливки і Габсбургам, і Романовим. І як у воду дивився!..

Але молодших товаришів поправили ті, хто стояв за лаштунками подій і наділив їх зброєю, ідеологією, виліпивши з кволих і зарозумілих туберкульозників-гімназистів убивць. Прибрати саме Франца-Фердинанда — такий був таємний план «лялькарів».

«Чорна рука»

За спинами виконавців знаходилася таємна організація «Єднання або смерть», більш відома під назвою «Чорна рука». «Млада Босна» була філіалом «Чорної руки». Очолював «ЄаС» полковник Драгутін Дімітрієвич (псевдо Апіс), начальник військової розвідки генштабу Сербського королівства. У статуті таємного товариства було сказано: «Організація віддає перевагу терористичній діяльності, а не ідейній пропаганді. Тому вона має залишатися цілком таємною для людей, які до неї не входять...». Мета її була проста — сприяти об’єднанню слов’янських народів і створенню великої Сербії.

Саме Апіс ухвалив рішення про організацію замаху. Але це не означає, що саме він стояв біля витоків змови. Його найближчий соратник майор Таносіч «порадив» молодикам з «Млади Босни» переорієнтуватися з губернатора Потіорека на ерцгерцога, видав їм інструкції і зброю, а письменник Павло Іліч надав житло. Усі ці факти з’ясувалися під час суду над бойовиками. Г.Принцип, як неповнолітній на момент убивства, отримав 20 років в’язниці. Помер від туберкульозу 28 квітня 1918 року, за шість місяців до закінчення Першої світової і торжества великосербської ідеї. Трьох учасників замаху (Іліча, Кубриловича і Йовановича) повісили ще в лютому 1915 року.

Справжні ж організатори зосталися в тіні. Залишилося відкритим запитання: невже полковник Дімітрієвич став спричинником Першої світової війни? Судячи з того, як завершилося його життя, навряд чи… Наприкінці війни, 1917 року, коли німецькі й австро-угорські війська окупували всю Сербію, він був звинувачений сербським урядом в організації замаху на принца-регента Олександра і надто вже спішно страчений. Але ж полковник міг назвати справжніх «лялькарів»... Поки що доведеться задовольнятися лише версіями.

Кому вигідно?

Версій, озвучених у тоннах літератури, — безліч. Про масонів, «єврейську змову» і більшовиків — ані слова. І в 1914 році це були казки для обивателів і любителів «магічної історії».

Австрійській «партії війни», яка, звичайно, існувала, успішно протистояв і сам старий імператор, і розсудливі соратники покійного ерцгерцога. Сам Франц-Фердинанд був переконаним противником війни й розумів, що монархія не витримає «перевантажень».

Багато західних дослідників «замовником» війни називали мілітаристські кола Російської імперії. Особливо популярна ця ідея була в Берліні. Німці посилалися на той факт, що полковник Дімітрієвич співпрацював з російським генштабом, і на деякі цитати з російських газет: «Готовясь к борьбе с Австрией и решению таким путем извечных вопросов нашей национальной политики (завершение «собирания Руси» и овладение проливами), мы никогда не должны упускать из виду Сербию... Помогая осуществиться великосербской идее, мы тем самым куем силу, непримиримо-враждебную Австрии и союзную нам, поскольку сильная Сербия — острый нож для Австрии... с тыла». Це, до речі, цитата з шовіністичної газети «КиевлянинЪ», 1914 рік. Але насправді Росія наразі не збиралася воювати, що підтверджувало найближче оточення кайзера. Статс-секретар МЗС Німеччини в липні 1914 року підготував цікавий циркуляр: «В основному зараз Росія до війни не готова. Франція і Англія також не захочуть зараз війни. Через кілька років, за всіма компетентними припущеннями, Росія вже буде боєздатною. Тоді вона розчавить нас кількістю своїх солдатів; її Балтійський флот і стратегічні залізниці вже будуть побудовані...».

А от Німеччина, найпотужніша за економічним потенціалом держава Європи, обділена, на думку пангерманістів, територією та природними багатствами, цілеспрямовано готувалася до війни. У світі захоплювати вже було нічого; невеликі німецькі колонії, розкидані в різних кінцях світу, Берлін не задовольняли. Хіба що можна перекроїти карту Європи й «перерозподілити» колонії. Зауважимо, що плани кайзера про розширення «життєвого простору» (на схід і південний схід) навряд чи були близькі й зрозумілі австрійцям, які перебували на зазначених територіях. Але заварити кашу руками сербів хитромудра німецька розвідка цілком могла. Щоправда, про контакти Апіса зі шпигунами кайзера нічого не відомо. Але на те вони й шпигуни…

Війна могла бути вигідна Франції, яка перетворилася на суцільний військовий табір. Реванш за ганьбу й приниження у франко-прусській війні 1870—1871 років і повернення Ельзасу й Лотарингії — так звучала ідея фікс усіх урядів останніх перед Першою світовою війною років.

Навіть Великобританія, яка досита «наїлася» колоніями, імовірно, не відмовилася б і від збільшення їх кількості (за рахунок Німецької й Османської імперій), і від контролю над Балканами. Особливо, якщо можна було б воювати не на островах і, звичайно ж — що в дусі британських джентльменів — чужими руками.

Був і внутрішній імперський «подразник». Угорський прем’єр граф Іштван Тісса так прокоментував можливість створення Австро-Угорщино-Славії, у результаті чого мадяри б виявилися найбільш «постраждалою» стороною: «Якщо спадкоємцеві престолу спаде на думку здійснити свій план, я підніму проти нього національну революцію мадярів».

Версії, версії… 28 червня 1914 року світ почав відлік нової епохи. І мало хто тоді розумів, чим обернеться для жителів планети вбивство в Сараєво.

Сергій Махун

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: