За тиждень після Великодня в народі відзначають

Неділю після Великодня називають Провідною або Поминальною. Всі родини збираються на кладовищі, щоб помолитися за близьких, які відійшли у вічність. В різних регіонах з цим святом пов’язані свої звичаї. Але єднає всіх у цей час віра у воскресіння та вічне життя.

Традиція поминати померлих сягає ще дохристиянського періоду. В сиву давнину наші предки влаштовували урочисту тризну з жертвоприношенням на честь померлих. Згодом у стародавніх слов’ян час поминання мертвих називався Радуницею (або «весняною радістю») й об’єднував цілий цикл весняних свят. Пізніше, вже після введення християнства, Радуниця відзначалася лише один день – на другу неділю після Пасхи. Християни називають період поминання мертвих по-різному, наприклад, Антипасха (що означає замість Пасхи) або Фомина неділя. Названа вона на честь невіруючого апостола Фоми (Хоми, Томи), який не повірив, що Христос воскрес, поки не побачив і не переконався особисто. Тільки після цього апостол навернувся і став великим проповідником та загинув мученицькою смертю за віру в Індії. Антипасха – це перша неділя після Пасхи, що завершує Світлий тиждень і богослужіння якої звеличує подію явлення Ісуса Христа святим апостолам на восьмий день після Його воскресіння та утвердження у вірі святого апостола Фоми. Тому вона ще називається Неділя оновлення, Нова неділя, Провідна неділя, Біла неділя, Дарна неділя. У різних регіонах України ця неділя називається по-різному, та церковна найпоширеніша назва цієї неділі – Проводи.

Загалом більшість ритуалів у тиждень після Великодня пов’язані з померлими. Потрібно щиро молитись за небіжчиків. Хоч Проводи тривають цілий тиждень, дехто (наприклад, родичі, які живуть далеко) запрошує священика правити на могилах рідних одразу після Великодня. Це не вважається порушенням. У різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні — у неділю, понеділок чи вівторок. Але в основному священики правлять на могилах та скроплюють їх свяченою водою саме у наступну після Великодня неділю. У цей день українці провідують могили своїх близьких і рідних.

У Провідну неділю на кладовище приходять всією родиною. За поминальним обідом родичі повинні згадувати хороші справи рідної людини. Голова родини зазвичай промовляє: «Дай нам, Боже, довго на цім світі проживати, в добрім щасті панувати, а померлим — щастя Божого діждати!» Після служби Божої в день Проводів священики й парафіяни з хоругвами, хрестами, свічками й образами, співаючи, йдуть на кладовище, де відправляють загальну панахиду. Далі кожен рід запрошує священика на могили своїх предків, щоб відслужити там короткі панахиди.

Цвинтарем історично називається територія навколо православного храму. Тож наша поведінка на кладовищі та в храмі не має відрізнятися. Оскільки місце християнських поховань – цвинтар – саме по собі є християнською святинею, то в ній аж ніяк недопустимо вживати спиртні напої, обідати, палити цигарки, справляти фізіологічні потреби тощо.

Свято поминання – це традиція поєднання молитви з добрими справами, адже в ці дні в пам’ять про померлих годують убогих, голодних, які збираються біля кладовища. Тому у питанні, чи варто залишати на могилі харчі, думки розбігаються. І справді, їжа потрібна живим. А от, залишивши на могилі наїдки, жахливо навіть уявити, що там робиться після того, як ми залишаємо кладовище, адже їжу розтягують дикі тварини, птахи. Місце спочинку тіла близького повинне бути у чистоті та порядку.

Церковною традицією встановлено, що молитва повинна бути з жертвою. Тому варто молитися і віддавати їжу убогим, тим, хто не в змозі купити чи приготувати паски.

До тіл людей, які відійшли у вічність, має бути тільки повага й щира молитва, яка досягається благоговінням, смиренням, покаянням і тверезістю. Чарка горілки на могилі – сумне явище, яке свідчить про цілковиту перемогу диявола над людьми. Жодної користі померлому воно не дасть, а живим принесе велику шкоду. Тому пити і їсти на кладовищі – гріх. Такі дії вірян стали відгомоном пережитків далекого язичницького світогляду. Приносити їжу дозволяється лише з метою роздати її жебракам.

Принесення квітів (неважливо, чи живі вони, чи штучні) на могили померлих є нічим іншим, як вшануванням їхньої світлої пам’яті родичами і близькими людьми. Кожен відповідно до своїх статків, естетичних смаків спочилих несе такі квіти, які вважає за потрібне. Зрозуміло, що за живими квітами потрібний більший догляд. Тому для тих, хто відвідує цвинтар рідко, зручнішим буде купити штучний букет, аніж посадити кущ і виходжувати його. І це нормально. А от заборона священиками принесення синтетичних квітів на могилки померлих є нічим не обґрунтована, оскільки у Святому Письмі про це не йдеться.

Єдине, що можна робити на кладовищі, це тільки молитися. Молитися за померлих ми можемо (й повинні) самі, як молитвами з молитовника, так і власними словами, що йтимуть від щирого серця. Це також можна робити як удома, так і в храмі, на кладовищах, місцях смерті чи поховання. На кладовища ми приходимо тільки молитися та плакати, а не з метою розважитися. У Православній Церкві є декілька особливих богослужінь та відправ, якими ми в особливий спосіб просимо Бога блаженного успіння та вічного спокою для дорогих нам людей. В такий спосіб ми вдаємося до загальної молитви у виконанні священика і парафіяльної громади за допомогою Божественної літургії, панахиди, літії.

Молитва за всякого померлого

Пом’яни, Господи, Боже наш, у вірі й надії на життя вічне спочилого раба Твого, брата нашого (ім’я) як Милосердний і Чоловіколюбець, відпускаючи гріхи та згладжуючи неправди, полегши, даруй і прости всі його провини вільні й невільні, визволи його від вічної муки та вогню геєнського і дай йому вічні Твої блага, наготовані для тих, що люблять Тебе. Коли ж і згрішив він, та не відступив від Тебе і безсумнівно в Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога, Тебе, в Тройці славимого, вірував і одиницю в Тройці і Тройцю в одиниці православно аж до останнього свого подиху визнавав, будь милостивим до нього і віру в Тебе замість діл прийми і з святими Твоїми, як Щедрий, упокой. Нема бо чоловіка, що жив би і не згрішив. Ти один тільки без усякого гріха, і правда Твоя – правда вічна, і Ти один Бог милості, і щедрот, і чоловіколюбства‚ і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові‚ нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Молитва, коли довідуємося про чиюсь смерть

Зі святими упокій, Христе, душу померлого слуги Твого, там, де немає ні хвороби, ні журби, ні смутку, а лише життя безконечне. Бо Ти є воскресіння, життя і вічний спокій, Христе Боже наш, і Тебе славимо з Предвічним Отцем, і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Молитва за всіх померлих

Упокій, Господи, душі спочилих слуг Твоїх: батьків моїх (імена), родичів моїх (імена), благодійників моїх (імена) і всіх тих, хто поклав життя своє за волю України (імена), і всіх християн, і всяку душу, яка спочила і Твоєї Милості потребує, і прости їм всі провини їхні, вільні й невільні, і подаруй їм Царство Небесне, і сотвори їм вічну пам’ять. Амінь.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: