"Справжня нагорода - це тиша"

- Я народилася в сім’ї учителів, - розповідає пані Атталія. - Батьки сподівалися, що їхня донька продовжить родинну традицію. Та коли мені виповнилося шість років, мама повела мене на балетну виставу. Я була просто зачарована театром і твердо вирішила: стану артисткою.

У 1933 році ми переїхали до Харкова: батько працював в Академії наук, а мама вчителювала у школі. У 1937 році батька заарештували, він загинув у сталінських таборах.

У 1942 році з окупованого німцями Харкова ми з мамою пішки дійшли до Охтирки. Там я вступила до театральної студії при Охтирському міському театрі. У цій студії працювали актриси - справжні красуні, а я - наймолодша, маленька, непоказна. Одного разу виставу розпочали, не помітивши, що немає дівчини-ведучої. А я знала весь текст і провела цю сцену, ніби так і було задумано.

Перша серйозна роль, яку мені доручили - Галя у виставі “Назар Стодоля”. Героїні п’єси Шевченка п’ятнадцять років, і мені було стільки ж. А моя мама ще років п’ять не могла змиритися з тим, що її дочка - акторка.

У 1946 році театр перевели до Тернополя, отже, з того часу і до 1958 року я працювала в Тернопільському обласному театрі. Згодом переїхала з родиною до Рівного. З Рівненським обласним музично-драматичним театром пов’язана друга половина мого артистичного життя.

Мені пощастило зіграти багато яскравих ролей. Улюблені - актриса Тісба у виставі “Анжело” за п’єсою Віктора Гюго, Варка у “Безталанній” Івана Карпенка-Карого, - у молоді роки цікаво було грати ролі, які дають можливість “блиснути” різними гранями акторської майстерності.

Справжніми удачами вважаю роботи зрілого періоду: Мати у однойменній п’єсі Карела Чапека, Матінка Кураж за Брехтом, ібсенівська Нора. Це ролі, у які ти можеш вкласти власний життєвий досвід. З роками починаєш розуміти, що шквал оплесків - це не найвища нагорода для актора. Справжня нагорода - це тиша. Тиша свідчить про те, що тобі вдалося достукатися до серця глядача, примусити зазирнути у глибину власної душі.

Сьогодні багато уваги приділяється видовищному боку сценічного дійства. А театр, на мою думку, повинен не лише розважати, а й повчати. Саме цього правила ми дотримуємося у Народному Молодіжному театрі. Ми не опускаємося до “низької”, вульгарної драматургії. В репертуарі Молодіжного театру - Бомарше, Євген Шварц, Михайло Булгаков, Олександр Островський, Мольєр.

Восьмого січня о 18.00 у “Текстильнику” відбудеться святкова вистава з нагоди ювілею, на яку ми запрошуємо читачів “РР”.