Вечори на хуторі поблизу Рівного...

...Маршрутка зупиняється неподалік села Підгірці. Дуже влучна назва села, враховуючи, що на хутір потрібно йти під гору. По коліна у глині та багнюці доходжу до самотньої хатини біля лісу. Компенсація - чисте незагазоване повітря та гарний пейзаж навкруги. Симпатична володарка цих земель - пані Антоніна, - цитуючи слова якогось східного мудрецяпро те, що “щасливий той, хто може милуватися голими деревами”, пропонує глянути навкруги.

...Неподалік звичайної сільської хатини розкинувся старий сад. “Зрізаю сухі гілки дерев та розпалюю ними піч”, - пояснює жінка. Справа видніється ліс, де хуторянка влітку збирає лікарські трави. Зліва - поле, на якому самотужки вирощує овочі та зернові. Далі - простір, простір, простір...

Люди готуються до нових умов життя

...Біля вхідних дверей стоїть ступа для ручного очищення гречки. Трохи далі - криниця. У коридорі хатини - старовинний ткацький верстат (жінка сама тче лляні сорочки). У кімнаті пахне деревиною. Тепло. На стінах висять гілочки дерев, сушені трави. Комфортно.

- Так колись жили наші предки - ніякого натяку на цивілізацію (окрім електроенергії). Так житимуть Люди Майбутнього, - говорить Антоніна, зазначаючи, що багато науковців пророкують великі зміни на Землі, які застануть ще наше покоління. Геологічні катаклізми призведуть до техногенних катастроф, які зруйнують всі нинішні зручності. Виживуть ті, хто заздалегідь приготується до природного способу життя.

Смакуючи пшоняною кашею із сушкою, слухаю та не перестаю дивуватися словам жінки, а вона веде далі:

- Нещодавно на Рівненщину приїжджала монахиня-крішнаїтка з Угорщини. Настоятель монастиря дав вказівку зібрати знання по всьому світу, аби навчитися виживати в умовах техногенної катастрофи на Землі (виявляється, нині вже проводиться активна підготовка до життя в умовах поза цивілізацією). Вона їздила по поліських селах та намагалася придбати старовинні верстати, інструменти для обробітку землі тощо. Потім завітала на хутір.

Хутір на розкішний будинок

не проміняла

Я її вчила ткати лляні сорочки. Вона з ентузіазмом все конспектувала у зошит та фотографувала. Дуже практично переймала науку, а потім дякувала і казала, що, найімовірніше, завітає ще. Цього року я планую відновити знання предків щодо очищення гречки у ступі.

- А чи не виникало бажання знову повернутися в Рівне, навіщо вам ось ці клопоти? - запитую.

- Хутір ні на що не проміняю, - відповідає твердо. - Сенс мого життя - відновити та передати людям знання наших пращурів. Цивілізація видозміниться. Для цього вже є всі передумови...

Ольга ДОЛЯ

P.S. Нещодавно до жінки на хутір приїжджав знаний та заможний чоловік із Кузнецовська, який пропонував Антоніні переїхати жити до нього, в розкішний будинок. Вона відмовила: своїх життєвих принципів, каже, ніколи не змінить.

“Не переживайте, що у вас немає черевиків, радійте, що у вас є ноги”.