Красуня і Малюк

Коли трапилася ця пригода, наша сім’я жила в Попельні Житомирської області. Якось я поверталася зі школи додому і зустріла свого батька. Перед нашими очима розгорнулася така картина: у циган прямо на дорозі ожеребилася кобила, але сталося так, що вона народила лошатко - гарне, на високих ніжках, а сама підвестися уже не змогла: померла прямо на дорозі. Її стягнули в канаву і здерли шкіру, а труп прикидали бур’янами. Шкіру поклали на віз, а лоша вирішили вбити і зняти з нього шкіру. Мій батько почав просити, щоб маля не вбивали, а віддали його нам. У нас була корова, яка саме тоді привела теля - також “хлопчика”. Її молока і лошаті б вистачило. Цигани перемовилися між собою, і вирішили продати лоша батькові. Ціну назвали чималу, батько знітився, але гроші заплатив.

Витерли ми мокре лоша хустинкою, взяв батько його на руки і поніс додому. Моя мама - козачка, родом з-під Ростова - коней дуже любила. Зраділа, побачивши лошатко, та віднесла його до корови. Красуня захвилювалася, затупотіла ногами, не підпускала лоша. Тоді ми з одного боку випустили бичечка, а з іншого - лоша, і почали гладити корову, просили змилуватися над сиріткою. Два дні ми умовляли Красуню, вона врешті-решт здалася, і з обох боків пили молочко хлопчики “різної породи”. А через три місяці ми почали самі підгодовувати малюків травою, зерном та хлібчиком. Корова облизувала своїх вихованців: як одного, так і іншого. Разом вони ходили на пашу, у обох на мордочках були шкіряні пов’язки з гвіздочками, щоб малюки не ссали самі молоко на полі.

Три роки жив у нас Малюк (так назвали лоша), став міцним, гарним конем, ходив слідом за Красунею, дуже нас любив. А маму цілував у щоки, губки в нього були м’якусінькі. Потім ми переїхали в Андрушки, де нас почали “мучити” районні начальники: куркулі, коней мають, в колгосп треба віддати! Мама плакала, батько дуже переживав. Лоша ще не було в роботі, ходило за нами, як за своєю родиною.

Закінчилося все трагедією. Віддав наш батько Малюка в колгосп, а коник не став нічого їсти. Хто підійде з конюхів - б’є копитами, не дає почистити стійло. На дворі, біля конюшні, стояв порожній віз. Якось до цього воза конюх прив’язав Малюка, а сам пішов чистити його місце в конюшні. Коник почав пручатися і просунув ніжку між спицями колеса, смикнув, підвода рушила з місця, колесо крутнулося і зламало Малюку ніжку.

Коня застрелили, зняли шкіру, а м’ясо розділили між колгоспниками, хто хотів - брав. Дуже хвалили, казали, що такого не їли: молоде, смачне. Нам принесли шкіру, та мама не взяла її - дуже довго плакала. Потім ми переїхали в інше село. “Красуня” ще довго виглядала свого прийомного “сина”. Адже корова з конем жили, як рідні.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: