Полум’я надії

Тротуаром ішла молода жінка. Увагу привертали темні окуляри. Що приховували скельця? Не відав ніхто. Знала її зболена душа, котра скапувала відчаєм, полинним зневір’ям, перетворюючись на зажурливу елегію, що виривалась із темряви пітьми на поверхню. Сутулячись, якось невпевнено зупинилася, придивляючись до троянди, що лежала під лавою. Листочки скрутились у спіраль, а померклі пелюстки ніби жалісно благали про допомогу. Зів’ялу квітку ніхто не підняв. Її краса померкла й уже не вабила перлами свіжості неземного аромату.

Незнайомка відвела погляд. Непрошена сльоза скотилася щокою. Троянда віддзеркалювала змарновані юні роки жінки, що, неначе потяг, пролетіли транзитом. Згадала свою весну, яка брунькувала вербовими котиками, таємничим бузковим цвітом, вишневими пахощами, наркотичним нектаром яблуневого туману, цілющим джерельцем, з якого врунилася жива вода. Все це втратило блиск…

Хотіла кричати, ридати… Дикий біль розпирав груди, ятрив серце, ніби запитуючи – чому? Відповіді не знала й сама. Колись була, наче бутон троянди, й вабила сяйвом весняного трунку, яким напивалися всі – хто лише рукою доторкнувся ніжних пелюсток. Вона пливла бурхливими хвилями життя з посмішкою на вустах, купаючись у компліментах, що п’янили, як вино, захлиналася димом цигарок, ловила погляди гордих кавалерів, котрі запрошували у казкові сни й не усвідомлюючи – летіла на ледь-ледь жевріючий вогник, впускаючи в серце пустоту. Душа не витримала такого знущання. Розтоптана, розчарована – зів’яла, поступово перетворюючись у черствий окраєць.

Минали дні… роки, що згасали в темряві буденності, а мить прекрасної святості – так і не пізнала.

Жінка ніжно протягнула руку й підняла зів’ялу квітку, притискаючи до грудей. Їй хотілося виплеснути на поверхню всі свої жалі, промовити до троянди, що вони, мов сестри, котрі заблудились у лабіринті зваби, оповитої плахтою сивого туману. Сльози безмовно падали на зблідлі пелюстки, а душа розгоралася полум’ям надії… Ця надія оживала, прокладаючи шлях до жаданого берега Любові.

Променистий день обійняв їх обох, вселяючи віру на відродження…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: