«Мама зрадила нас…»

Олесь одружує сина Миколу. Від хвилювання витирає долонею сльози.

– А Оксана так і не приїхала. Матір називається, – перемовлялися гості.

– Певно вже давно якийсь сеньйор їй голову закрутив.

– Вони ж із Леськом не розлучені.

– То й що?

– Так давно в Європі працює, а жодної копійки на забаву не дала.

– Вона вдома роками не була.

– Лесько сам дав раду двом дітям. Святий чоловік.

– Пощастило Крукам із зятем. Микола на руках буде Катю носити. В батька характером вдався. Такого хоч до рани прикладай…

Музики виграють. Гості веселяться. Та ніхто не знає, що коїться в Олесевій душі…

…Оксана вийшла заміж за Олеся у вісімнадцять. Через рік Микола народився. Згодом – Віта.

Олесь крутився, як міг. Водієм на комунальному підприємстві працював. І на будову ходив. Підробляв. Батько був будівельником, то й сина ремесла навчив.

Оксана нарікала на весь світ. І з дітьми тяжко. І з грішми нелегко. Олесь заспокоював дружину: а кому зараз добре живеться? Скільки людей роботу втратили. Підприємства закриваються. Час такий. Але все зміниться.

– І доки чекати того «зміниться»? – зривалася на крик Оксана. – А Віта ще й неспокійна така… Я вже забула, коли спала нормально. І допомогти нема кому.

– Ти ж знаєш, і твої, і мої батьки працюють. Добре, що роботу мають.

…Містечковий люд почав тягнутися на закордонні заробітки. От і сусідка подалася до Європи. Її донька Зоя хвалилася перед Оксаною, що тепер безгрошів’я в сім’ї не загрожує. Оксана заздрила сусідам. «Пиляла» чоловіка. І все частіше впадала в нерви…

– Я б на твоєму місці, Оксано, не чекала, коли Олесь розбагатіє, – якось завела розмову Зоя, – а махнула б за кордон, аби вилізти із злиднів.

– Що ти таке кажеш? На кого дітей залишу? Малій недавно рік минув.

– І, взагалі, ти в дзеркало на себе дивилася? Обабилась. Врода в’яне… Не за того ти, Оксано, заміж вийшла. Олесь добрий, але цього ні в гаманець, ні в тарілку не покладеш.

Зоїні слова крутилися Оксані в голові. Поки що з дітьми вдома сидить. А далі? Ні освіти, ні перспективи. Куди на роботу піде? Та й де ту роботу знайти тепер?

– Поїду на заробітки! – мовила сама до себе.

Сказала про це чоловікові. Олесь не йняв віри почутому.

– А діти?

– Батьки допоможуть. Микола вже до школи скоро піде. А Віту незадовго можна буде до садка віддати.

– Оксано, хіба ми без шматка хліба сидимо?

– Діти ростуть, їм треба одягу, взуття. І я вже забула, коли обновки собі купувала. А ти скільки разів свої капці ремонтував? Хіба то життя?

– То вже ліпше я поїду на будову. А ти з дітьми будеш.

– Ні! Я все вирішила.

Олесь не вмів перечити ні матері, ні дружині.

Свекруха так лаяла Оксану, що пів містечка чуло. Та вперто мовчала. Подумки була звідси далеко…

… – Пильнуй, Колю, за сестричкою. Тепер ти за старшого, – сумно пожартував Олесь.

Хлопець по-дорослому кивнув головою.

…Оксана двічі приїжджала додому. Віта маму не впізнала. Микола на матір був ображений. Бачив, як нелегко батькові. Син був гарним помічником, але так хотілося з хлопцями у м’яча пограти, на велосипеді покататися… Хлопець чув, як бабусі винуватили батька, що відпустив матір у світ.

А Олесь відчував: збайдужіла до нього Оксана. Чужою стала. І до дітей особливої любові не має.

Невдовзі перестала передавати гроші та речі для дітей. І дзвінків не стало.

Олесь різну «жіночу» роботу навчився виконувати. Був дітям за батька й матір. А ті все рідше запитували, коли вона повернеться…

Микола був чудовим братом. Пильнував за сестрою, як і обіцяв. Віта його любила. «Хвостиком» всюди бігала…

Минали роки. Оксана не давалася чути до сім’ї. Начебто спілкувалася зі своїми батьками. Олесь про це нічого не знав. А коли запитував про Оксану, теща відповідала:

– Треба було жінку вдома тримати.

– Я ж казав, що сам поїду. А вона й чути не хотіла.

– Значить, погано казав.

– То хай розлучається.

– Так їй і скажи.

– Сказав би, та не можу. Дайте хоча номер її телефону.

– А я що, його знаю?..

…Не приїхала Оксана до сина на випускний. Не провела до армії.

– Не осуджуй маму, – просив Олесь сина. – Просто… вона… в неї інше життя. Так сталося…

– Мама зрадила нас, тату…

Микола також вивчився на будівельника. Руки в хлопця були золоті. Як і в батька.

Коли завів мову про женячку, Олесь зітхнув:

– Не склав я грошей на весілля, сину. Розпишіться, візьміть шлюб у церкві. А забава… Хіба від того щастя буде більше?

– Не переживайте, тату. Поїду за кордон. Зароблю…

…Настала черга Віти вітати молодих з одруженням. Вона дякувала Миколі за те, що глядів її, що він – найкращий брат у світі. Аж розплакалася.

Микола вийшов з-за столу, витер сестрі сльози, як колись у дитинстві.

– Годі, маленька, я завжди буду поруч.

Підійшов Олесь. Обійняв дітей. Гості дивилися на них захоплено і розчулено…

Оксана ж не бачила своєї сім’ї майже п’ятнадцять років. Чи знала, що син жениться? А, може, ні чоловікові, ні дітям уже давно нема місця в її житті та серці…

Ольга Чорна

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: