Хазяйка

Куди оком не кинь – всюди порядок. У дворі – рівненькі ряди вишуканих троянд квітують. За хатою – садок, усім на заздрість. Бо якого тільки там плоду не родило! Щоосені Клава зі своїм чоловіком Орестом їздять у місто продавати своє добро.

А город! Казка… Тут помідори – відрами, огірки – бочками, буряки, бараболя, морква та баштанні – возами… І вже не рахувати усіх бобових, зернових та іншого багатства…

Добра господиня Клавдія Степанівна… Тільки й чути:

– Оресте! Де ти ходиш? Хіба не чуєш, як свині верещать? Давай їсти, бо сало не наросте…

Розляглась у садку на дерев’я­ному топчані, книгу читає, боки гріє на сонечку. На обличчі – маска з малини й вершків. Бо ж справжня жінка за будь-яких обставин має бути гарною. А пані Клава вродою ніколи не була обділена…

– І коли ти тільки все встигаєш? – дивується молодша на кілька років сусідка Рая. – І манікюр, і педикюр, і стрижка. А обличчя яке гладеньке! Ні зморщечки… Не те, що в мене.

– А ти не лінуйся. Себе треба любити. Тоді й час знайдеться для душі і тіла…

– Еге ж! Де тому часові взятися? Не встигнеш прибігти з роботи, а вже й господарство порати треба. А тоді – вечеря, діти, уроки перевірити… Нескінченна вервечка справ. Доки все переробиш, то ледве до ліжка сунеш. Ноги не слухаються… Яка вже там краса! Похлюпався в душі – і спати…

– То чого ти на ту роботу ходиш? Якби ж хоч заробіток був нормальний. А то бігає за ті копійки, черевики стоптує… Хіба твій Володька мало має прибутку в своєму магазині? Тож не бідуєте і з хліба на воду не перебиваєтесь… Сиди собі вдома, господарюй. Тоді все встигатимеш.

– Справа ж не в заробітку, а в тому, щоб між людьми бути. Бо вдома нудьга заїсть.

– Ой, Райко! Не сміши мене! Нудьга… А ти заведи таке господарство, як у нас. Тоді не буде нічого заїдати…

– Звісно… Тобі добре казати. Он якого чоловіка маєш! Все робить. А мій Володька вдома й за холодну воду не береться. Навіть сіно косити і дрова рубати людей наймає… Яке тут господарство! Він і дня біля нього не ходитиме… А все буде на мої руки… Воно мені таке треба?

Отак за розмовами й духмяним чаєм збігає непомітно час. Уже Рая і додому збирається, а пані Клава знову філіжанки наповнила. Сидять, обговорюють сільські новини. А за вікном вечоріє.

Пішла сусідка. Клавдія неквапом до троянд попрямувала. Треба живців нарізати та під баночки посадити. Щоб уся садиба квітувала. Нехай усі бачать, яка вона доладна господиня! Садить живці і до чоловіка гукає:

– Оресте! Корів позаганяв у хлів?

– Так, люба.

– А подоїв?

– Ще ні.

– Іди дій швиденько. Бо я не маю часу. Бачиш, скільки живців нарізала. Тут до темної ночі роботи…

Зітхає Орест. Бере мовчки відра та й іде в хлів…

Вправна Клавдія господиня. У оселі – добротний ремонт, гарні меблі. У дворі – альтанка затишна, запашними трояндами обвита. Кругом – ні смітинки. Бо доки хазяйка спить, Орест вже з віником походжає, у обійсті лад наводить… Та дружина його цінує, хвалиться односельцям:

– Привіз мій Орест тротуарну плитку, вимостив подвір’я. Така краса – очей не відвести!

– І коли він тільки встигає все робити? – хитає головою поштарка Ніла.

– За доброю хазяйкою і чоловік вправний! – копилить губу пані Клава. – Я ж теж без діла не сиджу.

Справді – не сидить… Прийшла з магазину і знову в садочку розляглася. Треба ж книжку дочитати. Такий цікавий сюжет…

– Оресте! – гукає розморено. – Принеси-но мені водички холодної! Так припікає сьогодні. Мабуть, буде дощ…

– Дай Боже! Дощу дуже треба. Он вже огірки сохнути почали…

– Як то – сохнути?! Я ж обіцяла сватам два відра завезти. І продати щось треба… Полий їх гарненько.

– Але ж там така плантація, що заморюсь воду носити! Давай разом…

– Хіба ж ти не бачиш, що я себе погано почуваю? Тиск піднявся, голова розболілася… Піду я в хату та ляжу… Може, полегшає…

Глянула на годинник: ой, лишенько! Вже десять хвилин тому серіал улюблений розпочався. А там такі пристрасті киплять, що відірватись від телевізора не можна…

Підбігцем подалась до хати. А Орест, махнувши рукою, пішов поливати огірки…

***

У Орестової племінниці було весілля. Славне, пишне. Всі гуляли і веселились. Особливо – Клава. Гарна зачіска, нова сукня, макіяж… Хіба ж їй даси її роки? Половину з них…

Пані Клава витанцьовувала й заливисто сміялась. А Орестові було сумно. Сидів тихенько і ховав під столом ноги в стоптаних черевиках. Куди йому танцювати, коли старий костюм ледь по швах не розлазиться. Під рукою була така дірка, що й возом можна проїхати. То дбайлива дружина зашила. Одягнув і поїхали на весілля. Навіщо йому новий костюм? І цей можна носить. Він же ж на нитки ще не розсипається…

Не любить Орест пишні гульбища. Ледве витримує до кінця… Йому добре там, де тиша і спокій. Друзі не раз кепкували, як він спромігся дослужити до пенсії у правоохоронних органах із таким м’яким характером. А він тільки плечима знизує та усміхається.

Як пішов на заслужений відпочинок, то одразу хату в селі напитав. Сказав дружині. Думав – зрадіє. Сама ж у селі народилась і виросла… А Клава розридалась, навіть свідомість намагалась утратити, мовляв, він її смерті хоче. Та згодом таки роздумалась, погодилась. Лишили вони дочці квартиру, а самі переїхали в село. З того часу минуло вже десять років….

Хилить Орест сиву голову, думками обтяжену. Стільки планів у ній, стільки задумів! Аби лиш дав Господь силу все те втілити в життя…

Погуляли на весіллі. Приїхали додому. Розпашіла від радісних емоцій і запальних танців пані Клава запросила подругу на нічні посиденьки. Сидять на кухні, винце потягують. А Орест переодягнувся – і в хлів. Усе ж голодне, корови недоєні. Думав, дружина допоможе. Де там! Лиш рукою махнула і далі бесідує… Вийшла аж за півгодини, коли вже майже все було зроблено. Покрутилась-покрутилась та й знову пішла в хату…

А наступного дня, коли треба було вибирати помідори на засолювання, Клавдія знову злягла. Зовсім доконала жінку клята мігрень!.. Пішов Орест сам на город. Липневе сонце смажило немилосердно! Навіть дихати було важко… Чоловік обливався потом. Раптом відчув млість у тілі. В грудях зчавило й запекло. Світ потьмянів і втратив барви… Орест важко осів між розлогими кущами помідорів…

Там його і знайшла Клавдія Степанівна… Та було вже пізно рятувати. Полинула душа Ореста у кращий світ…

***

Ходить пані Клава подвір’ям. Роковини минули. Чорну хустку зняла. Троянди розсаджує… Не ломляться хліви, не тріщать засіки… Нічого не лишилось. Усе хазяйка спродала. Бо немає Ореста – немає і діла. Город заріс лободою, у дворі – сміття по коліна…

- Клаво! – гукає через паркан сусідка. – Ходімо завтра по гриби. Кажуть люди, що хоч косою коси в лісі. Насушимо. Намаринуємо.

- Та не маю я часу, Раєчко. Стільки на завтра роботи запланувала, що й не знаю, чи впораюсь з тим усім…

Розвернулась Рая і почимчикувала додому. На вустах – саркастична посмішка. Певно, що чимало справ має! Чого варте лиш регулярне наведення краси… Себе ж треба любити… А добра хазяйка всюди вправна й всьому лад дасть…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: