Річ у тім, що сам термін «Майдан» в нас вживається до подій 2004 – 2005 років – «Помаранчевий Майдан» і до «Революції Гідності» 2013 – 2014 років. Насправді, масові протести, які мали доленосний характер для нашої держави були і раніше. Варто лише згадати «Революцію на граніті», «Україну без Кучми» і «податкові майдани», які час від часу вибухали після чергових спроб влади обкласти малий бізнес додатковими податками. Тобто, майдани в нас відбуваються регулярно і слід відзначити – успішно. З усіх вищеперерахованих акцій протесту, лише «Україна без Кучми» не досягла своєї мети, і другий гарант зміг худо-бідно досидіти свій другий термін. Хоча ті акції протесту теж не пройшли зовсім невдало. На спробах пропихнути Леоніда Кучму на третій президентський термін, цей майдан поставив жирну крапку.
Отже, можна констатувати Майдан – як спосіб прямого народовладдя в наших умовах є ефективним важелем суспільства, яке довело, що не можна владі в Україні робити все, що їй (владі) заманеться. Тобто, культура Майдану, як організованого протесту народних мас, є запобіжником для самого існування українського суспільства у тому вигляді, яке воно має сьогодні. Тому, День Гідності та Свободи є дуже потрібним днем для усіх нас – громадян України.
Не менш важливим цей день є для влади. Усі українські влади «Майдану» боялися і бояться і є чому. Проблема запобігання зміни влади «через вулицю» є не вирішеною для нашої влади протягом усього її існування. Після Революції Гідності центральна влада серйозно замислилась над тим, як так зробити, щоб більше Майданів не було. І не просто замислилась, а й почала робити конкретні кроки. В першу чергу – це реформа децентралізації, яка повинна перенести центр вирішення проблем українців з урядового кварталу столиці до обласних рад та ОТГ. Це безумовно правильна політика тому, що дозволяє зняти зайву соціально-політичну напругу в суспільстві й направити гнів людей не на «царя» та столичних «бояр», а на місцеве керівництво, яке повинно власними ресурсами вирішувати проблеми і гасити конфлікти на їх ранніх стадіях, не доводячи справу до всеукраїнського «Майдану». Також, потрібно віддати належне реформи МВС і створенню патрульної поліції та поліції діалогу. Не раз автор спостерігав, як працівники поліції діалогу спокійно гасили конфлікти на масових заходах і уникали таким чином заворушень серед мітингарів.
Однак, є питання чи достатньо цього, щоб уникнути в майбутньому масштабних протестів. Скоріше за все ні. Поки рівень життя більшості населення не підніметься до рівня хоча б сусідніх держав, і не буде стійкого реального зростання національної економіки, буде залишатись підгрунття для нового Майдану. Це реальність, і покладаючи квіти до меморіалів героям та жертвам Революції нашим можновладцям потрібно чітко розуміти – все може повторитись, і не відомо, хто і на якому боці барикад опиниться…
Володимир Конєв
Партнери 