Футуристична фотосесія

Ось тепер, подумав я, розпочну власний бізнес. Зателефонував у популярну газету “Об’ява”. Продиктував оголошення про послуги фотографа, вказавши, що ціни помірні. Та й став чекати замовлень.

Через кілька днів зателефонувала жінка:

- Прошу допомогти, потрібні фото... незвичайний ракурс. Певна церемонія. Вартість проїзду до нашого села Забороль (а це десять кілометрів від міста) ми вам компенсуємо.

- Домовилися. Виїжджаю.

Я був на сьомому небі від щастя. Ракурс - незвичайний, навіть за дорогу платити не доведеться. Аж дух перехопило.

Зайшов на кухню, зробив бутерброд на дорогу. Чомусь поклав хліб “догори ногами”. Згадав, що це погана прикмета - бути покійнику. Поклав правильно. Потім зібрав апаратуру, і гайда на маршрутку.

Хоча надворі була похмура погода (пізня осінь), проте в голові у мене все було ясно й сонячно, вирувало безліч задумів. Хотілося творити.

Приїхав. Звичайне поліське село, звичайне подвір’я. Здивувало лише те, що на цій “церемонії”, на відміну від того, що мені уявлялося, не було гостей, навіть біля сусідських хат нікого не помітив, тільки собаки дзявкотіли безперестанку.

Двері відчинила немолода жінка, привіталася. З її зовнішнього вигляду я зрозумів, що ритуал - не весілля.

- Оце так влип, - подумав я. Згадався буханець, якого я поклав “не так”. Задуми доведеться трохи відкоригувати. Зайшов у хату. Посеред кімнати на трьох ослонах стояла домовина, подалі, під стіною - кришка. “Чому ж немає сумних облич родичів, сусідів?” - промайнула думка.

- Я - Орися. Зніміть, будь ласка, нашу бабу Женю так, щоб усе було добре видно: і труну, і мереживо, і костюм. Я розумію, що ракурс незвичний, але хочеться побачити всі деталі.

Деталей, як на мене, було не так уже й багато, якщо не брати до уваги чудернацького кота з продовгуватою плямою біля ока. Він так нагадував Кутузова, що хотілося тільки його й фотографувати. У хаті не було звичного в таких ситуаціях запаху, тільки “Кутузов” випив молока зі своєї тарілки й почав муркотіти і тертися об ноги.

Я розклав штатив, налаштував світло... Зробив кілька десятків знімків. Фотоапарат же цифровий - потім виберу те, що вийде якісніше.

Десь на двадцять третьому кадрі я хотів відійти назад, і ненароком наступив “Кутузову” на хвоста. Той залементував на всю хату.

І тут, о жах, баба Женя підвелася у труні, почухала носа й каже:

- Ну все, Орисю, з мене вже досить. Тепер твоя черга “приміряти” цей наряд.

Я так і оторопів, ноги самі собою почали підкошуватися. Виявляється, цим жінкам, від нічого робити, заманулося побачити, як вони виглядатимуть на власних похоронах. А мене запросили як “машину часу”.

- А щоб ви були здорові ще багато років, - сказав я, і тепер, уже із задоволенням, фотографував тітку Орисю. На кота, для компенсації, я теж витратив кілька кадрів і пообіцяв подарувати його фото.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: