Морська русалка

Перевів погляд на море. Ось до буйка допливає дівчина. Олег замилувався, як же красиво вона пливе, немов русалка. Аж раптом вона замахала руками, почала щось кричати. Хлопець зрозумів, що їй потрібна допомога. Стрибнув у воду і за якусь мить виніс «русалку» на берег. Перелякана дівчина тремтіла, дякувала за допомогу. А Олег усміхнувся та й каже:

– Ну що, красуне, виловив тебе в морі, тож тепер мушу з тобою одружитися!

Глянули в очі одне одному і зрозуміли, що не хочуть сьогодні розлучатися. І так було цілих три доби, які перевернули життя їм обом.

Море, сонце, прогулянки містом, кіно, концерти. Дехто з людей стверджує, що нема кохання з першого погляду, мовляв, це все вигадки. Але Олег з Надією ( так звали дівчину) переконалися, що воно є.

Олег закінчував морський виш, Надя стала першокурсницею медіну. Вранці четвертого дня вона раптом згадала, що обіцяла мамі, влаштувавши справи з поселенням в гуртожиток, відразу ж повернутися додому. Та поїхала й пропала безвісти. Треба забігти до гуртожитку, забрати речі й встигнути на автобус. Ото буде вдома скандал!

Біля порогу гуртожитку помітила маму, котра розмовляла з комендантом. Побачивши доньку й не промовивши ні слова, вона різко вхопила її за руку і повела до машини, що чекала на них. От і все. Надя поїхала, а Олег залишився стояти. Щоб не нашкодити дівчині, не підійшов і не запитав прізвища та адреси. Сподівався, що у вересні він знайде її в інституті.

Однак не сталося, як гадалося. Місяць щодня ходив до інституту й гуртожитку, але Надю не зустрів. Подумав, що, напевне, не були важливими для неї їхні стосунки, тож і зникла безслідно.

Повсякденні турботи повністю захопили майбутнього моряка. Останній рік навчання особливо відповідальний, написання дипломної. Та чорнява дівчина з очима морської хвилі не виходила з голови. «Що трапилося з нею, чому не приїхала на навчання? З іншого боку – якби був потрібен, легко знайшла б у навчальному закладі,» – думав Олег.

І ось отримав диплом. Вирушив у перший рейс, другий, третій … Дівчат, яких зустрічав, порівнював з Надією. Але не було такої, як вона.

Одружився з сестрою свого друга. Інна мала матеріальні інтереси, бо жених добре заробляв. Олег надіявся, що покохає. Та коли з часом у нього виникли проблеми з серцем і довелося назавжди зійти на берег, Інна подала на розлучення. Залишив їй двоповерховий комфортабельний коттедж на Великому Фонтані. Влаштувався на роботу в порту, купив квартиру.

Після смерті батька запропонував мамі переїхати до нього.Та вона й чути про це не хоче.Таке вигадав? Їй же треба рухатися, обробляти клаптик землі біля будинку, щоб квіти цвіли, росли ароматні яблука та ягоди, щоб літнім ранком можна було босоніж по росі походити, з сусідами поспілкуватися…

… На наступні вихідні запланував собі відвідати матусю, зателефонував і повідомив їй про це. Та у п’ятницю щось «забарахлила» автівка, довелось залишити на СТО. А мама ж чекає! Вирішив їхати автобусом.

Зайнявши своє місце, дивився у вікно, спостерігав, як поспішають пасажири. До салону зайшли хлопець з дівчиною. Вона сіла біля Олега, а юнак побажав щасливої дороги, чмокнув у щічку і пішов собі.

Дівчина протягом усієї поїздки «сиділа в телефоні», лише один раз відірвалася від нього, простягла Олегові пляшку з водою і попросила відкоркувати.

– Щиро дякую вам, – сказала, усміхнувшись.

Від тієї посмішки його серце чомусь забилося дужче, тепло розлилося по тілу.

– Як звати тебе, красуне? Може ще колись доведеться разом їхати,- поцікавився.

– Софія,- відповіла дівчина.

– Ім’я дуже красиве, але не сучасне. Тепер все Анжелами та Каринами називають доньок.

– Мій татусь також так казав, але мамі це ім’я подобається. Вона любить італійську актрису Софі Лорен, от мене й назвала Софією.

Боже Всемогутній! Вони з Надією в ті щасливі дні шукали по кінотеатрах фільм з участю Софі Лорен і не знайшли. Невже мама цієї дівчини – моя Надійка? Думки, мов мечі, різали – сікли його уяву. Софія підвелася.

 –До побачення, я вже приїхала, он матуся зустрічає. Щасливої вам дороги!- сказала привітно.

Олег глянув у вікно – там стояла… його Надія! Вийшла Софійка – жінка кинулася обіймати доньку.

Автобус рушив далі, за 20 кілометрів звідси жила його мама. Думки змінювали одна одну: «Треба було вийти, адже знайшов її!», «Та ні, Софія сказала «татусь», отже Надя заміжня»…

Вночі ні на мить не заснув, все думав, як вчинити далі.

Наступного дня вранці Надія побачила біля своїх воріт Олега. Подумала, що це сон, мабуть, ще не прокинулася. Вкрай збентежена підійшла до нього, взяла за руку, зазирнула в очі. Так, це був він, той, хто в серці живе близько двадцяти років.

– Де ж ти так довго був?! Де ти був? – повторювала й повторювала запитання.

– Я шукав тебе, днями простоював біля інституту й гуртожитку, тебе не було!

– Не могла я приїхати, не могла. Виявилось, що я вагітна.У вересні вийшла заміж.

– Чому так? А я? А ми? Нічого не розумію…

– Проходь ось сюди, в бесідку, сідай, бо розмова буде довгою. Думаєш, я розуміла в шоковому стані, що роблю? У вересні, збираючись на заняття, пройшла медкомісію і дізналася, що вагітна. З мамою ми ніколи не були подругами, вона була надзвичайно вимогливою й суворою до мене. Я боялась навіть натякнути їй про вагітність.Зі своєю проблемою пішла за порадою до шкільного друга Олексія. Ми дружили з дитинства, але вогник кохання між нами так і не загорівся. Хоча я йому могла розповісти те, що не могла сказати мамі. Своєю новиною я його «ошарашила». Щоб захистити мене від мами, Альоша запропонував нам одружитися. Я спочатку сприйняла це за жарт. Потім подумала: як поясню мамі, що поїхала на три доби до міста і повернулася вагітною?

Ми з Олексієм одружились.Незабаром народилися діти.

– Діти? Що ти кажеш, Надю?

– Так, Олеже, я народила двійню.У тебе є ще син.

– Чи не той це юнак, що проводжав Софійку на автовокзалі? Вони дуже схожі між собою.

– Так, то Юрко, твій син.

Олегу здавалося, що в цій казці він не є дійовою особою, не з ним відбувається сьогоднішня зустріч, просто він зараз дивиться фільм з хорошим кінцем. Син, донька, Надія. Невже все це правда?

– Надійко, а як Олексій, твій чоловік, де він?

– О-о, це окрема історія…Коли довелося лягти з ним в одне ліжко, я зрозуміла, яку помилку зробила. Скориставшись його порядністю, я зламала йому життя. Не було між нами й тіні кохання, а треба ж удавати щасливу подружню пару…

Дітей Олексій любить, добре до них ставиться. В матеріальному плані все у нас гаразд. Та, напевне, щоб менше бувати вдома й рідше бачитись зі мною, Олексій влаштувався працювати далекобійником. Останнім часом я помітила, що він дуже змінився. Став веселішим, в очах з’явилися іскринки. Під великим секретом його напарник зізнався, що в Олексія є жінка, яку він любить, і… трирічний синок. Але він чомусь мовчить. Я вирішила відпустити його, щоб не мучився. Та не знаю, як підійти. Не можу ж сказати: «Іди до коханки, там тебе чекають».

Дітям я пояснила, що Олексій їм не рідний батько, щоб вони правильно зрозуміли, коли він наважиться, нарешті, залишити нас.

Олеже, ти ж нічого не розповів про себе, про свою сім’ю…

– Та що говорити…Моя мама і я – вся родина. Ну, звісно, і ви, якщо захочете до нас приєднатися. Наші з тобою долі, дорога моя русалонько морська, колись тісно переплелися, потім життя нас розлучило. Як у тій пісні співається, пам’ятаєш? «Як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов!». То що скажеш?

– Пісні з життя беруться, Олежко. Якщо зійтися – то вже справді навіки!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: