Графіті - не конфетті, віником не заметеш

Ось яка історія з мого дитинства згадалася з цього приводу. У нашій школі вчився хлопчик Василь Соловей. І всім він був гарний: і успішністю, і поведінкою. З одним не поталанило - із завучем. Ненавидів цей завуч (він же вчитель математики) нашого Васю всім нутром. Знаєте, як буває: наслідки є, а причини, начебто, й немає. І батьки Василя з цим завучем зустрічалися, вели щиросердечні бесіди, але нічого не допомагало. Після чергової контрольної, дивуючись самому собі, завуч на весь клас казав:

- Фасильку - дфа.

Після чого задумливо дивився у вікно. Василь знав математику краще за нас усіх, але писав недбало, “незрозуміло”, і знову одержував, у кращому випадку, “трояка”. Хлопець був близький до відчаю, ми й не знали, чим йому зарадити.

Та ось, одного прекрасного дня поруч із дверима кабінету завуча з’явився синій напис із трьох відомих усім літер.

- Це не я, - сказав Василь, як тільки переступив поріг школи.

Але вірити йому математик не збирався, оскільки ймовірність була велика (десь 1 до 1500).

- Зайди-но до мене! - поманив пальцем завуч, у якого від збудження обличчя аж посиніло і стало схожим на баклажан…

Усю перерву і півуроку математики Василь стирав напис. У результаті букви змінили колір і стали удвічі більшими.

- Ти у мене це зубами вигризеш, - сказав завуч і приніс із кабінету праці зубило.

Василь знову взявся до роботи. До кінця уроку математики він вирубав у стіні три заповітні літери чи не з метр висотою.

Ось пролунав дзвоник на перерву. Вся школа збіглася помилуватися написом. Шаленству завуча не було меж, він кидався з боку в бік. У запалі пообіцяв прибити клятого Василя. Потім стусанами вигнав його зі школи, пославши за батьками. Ще раз глянув на тепер уже рельєфне графіті й покликав завгоспа.

Завгосп приніс піввідра цементу і до наступної перерви зашпаклював напис. Три букви цементного кольору прекрасно читалися і стали ще більшими.

Зазвичай, цементу потрібен час, щоб затверднути. Але терпець завуча урвався. Він наказав зафарбували півстіни. Та дзуськи! Пофарбований зверху цементний розчин сповзав і залишав рельєфний контур.

Усім класом видлубали дірку, наче від вибуху снаряда, заліпили, повісили агітаційний плакат, відвідали в лікарні завуча.

Потім стіна вже нічим не виказувала свого бойового минулого, але ще довго, проходячи повз неї, учні багатозначно перезиралися...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: