«Тридцятирічка…»

Не дивлячись на це, певні підсумки тридцятирічки нашої держави підбити можна…

Розвал Радянського Союзу, в якому більше шістдесяти років знаходилась Україна, викликав системну кризу в усіх колишніх союзних республіках. Економічні зв’язки розривались, а якоїсь системної роботи зі створення нових не проводились ніде. Тут нашому керівництву дорікнути важко. Пошуки нових ринків збуту для вітчизняної продукції вимагають від будь-якої держави ресурсів, а їх в Україні не було, та й немає і сьогодні. Тому наша промисловість дуже швидко втратила більшу частину іноземних ринків та на власному ринку втратила більшість позицій. Тут не треба далеко ходити за прикладами. На чому ми їздимо? На автомобілях іноземного виробництва. Це при тому, що були в нас ЗАЗ і ЛУАЗ. Така ж ситуація і з автобусами. За часів СРСР Львівський автобусний завод був найпотужнішим підприємством. Сьогодні нашими дорогами їздять іноземні, при чому, в більшості, турецькі автобуси. Навіть бензин чи солярку вигідніше купувати за кордоном, ніж виробляти в Україні, хоча нафтопереробні заводи в нас є…

Чому так сталось – зрозуміло. Будь-яка держава зацікавлена в експорті своєї продукції. Саме готову продукцію вигідніше за все продавати за кордон. На жаль, наш реальний сектор ніколи не мав ефективної підтримки від влади. В свою чергу промисловість в усіх країнах світу (звісно, там де вона є) виступає як найбільший платник податків. Наприклад, купуючи німецьке авто громадянин України платить досить пристойну суму в бюджет Німеччини…

Так що, головним уроком минулих тридцяти років для всіх нас повинно бути розуміння, що лише власна сильна економіка може забезпечити гідне життя громадян. Ніхто не буде будувати нашу економіку. Сильна і багата Україна потрібна тільки нам, і тільки власними силами ми можемо її збудувати.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: