Засуджені малюють на стінах тюрми сонце

В’язні, переважно молоді чоловіки, які сиділи в альтанці для куріння, ліниво про щось розмовляли, потягуючи цигарки та поглядаючи у наш бік, - таку картину я побачила, зайшовши на територію закладу в супроводі начальника Городоцького виправного центру Олександра АДАМЦЯ.

- У нашому виправному центрі засуджені вільно ходять по території зони (вони не позбавлені, а тільки обмежені у волі). Ходять, як бачите, у цивільному одязі, а не в тюремних робах, - пояснює пан Адамець, прямуючи до гуртожитків, де проживають ув’язнені.

У казармах зранку, як правило, нікого немає. Більша частина засуджених (сьогодні тут відбуває покарання 366 чоловіків) - на роботі. Працюють на ВАТ “Рівнеазот”, на будівництві та на території виправного центру (тільки тим, кому роботи не вистачило, проводять час то на вулиці, то в кімнаті відпочинку, де можна подивитися телевізор).

Працюючи різноробами, засуджені отримують, в середньому, 400 гривень за місяць. Щомісяця сплачують виправному центру за комунальні послуги (50 гривень) та харчування (150 гривень). Бухгалтерія відраховує кошти на сплату аліментів, у кого є діти, чи на відшкодування збитків, які завдав засуджений під час вчинення злочину. Залишку від зарплати цілком вистачає на прожиття “на зоні”.

- Сьогодні в казармах стоять по п’ятдесят ліжок, - продовжує начальник, показуючи кімнату, у якій рядами стоять металеві ліжка, на поличках - вазони, на стінах - ікони, на тумбочках - газети, - та незабаром будемо робити кімнати блочного типу, в яких проживатиме по чотири-шість в’язнів. Це буде черговий крок до впровадження євростандартів у в’язниці.

- Якщо засуджений гарно себе зарекомендує (дотримуватиметься режиму виправного центру), через шість місяців він зможе зняти кімнату чи хатину в селах Метків та Врубче Рівненського району і проживати там із сім’єю, а не в казармі, - додав пан Олександр. - Нині у селі Метків живе один засуджений з Волтні з дружиною та дітьми. Потрапив сюди через скоєння ДТП, у результаті якого загинула людина.

...А ось ми підходимо до кухні. Засуджені почергово готують їсти. Хліб печуть у печі, а борщі варять у казанах на дровах. А в коридорі одного з приміщень хтось гарно розмалював стіну: сонце, море, абстракція... “Хто?” - цікавлюся. - “Засуджені, - чую у відповідь. - Хтось малює, хтось вірші складає - у нас чимало творчих особистостей. З духовністю теж немає проблем, - додає пан Адамець, - щонеділі приходять до нас священики православних та протестантських церков. Моляться, читають разом із ув’язненими Біблію...”.

Оскільки умови у виправному центрі “м’які”, передачі від родичів можна отримувати щодня. Є тут навіть кухня для тих, хто хоче харчуватися не в їдальні, а готувати обіди самостійно.

Здається, нічого страшного не відбувається у центрі, однак втечі з виправного закладу таки трапляються. В середньому, за рік - дві-три спроби. Як правило, невдалі.

Людину, що відбула покарання, ставлять на облік в органах внутрішніх справ за місцем проживання, однак через певний період (залежно від судимості) її знімають із цього обліку. Людина продовжує жити без “темної” плями, як це було у радянські часи. Ця новація - теж крок до євростандартизації у вітчизняних тюрмах.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: