Фініш? Фініш! Повний фініш…

Призначення дострокових виборів у Верховну Раду вже дало позитивний результат: у виграші опинилося суспільство. Принаймні уряд, бодай під вибори, згадав про малозабезпечених - пенсіонерів і тих, котрі одержують зарплати з бюджету - і пообіцяв їм підвищення виплат, якого раніше навіть не планував. Вони ж там в уряді минулого року вирішили були, що прийшли щонайменше на п’ять років, тому всі соціальні програми називали “проїданням”.

Важливо те, що політики отримали сигнал: суспільство не примириться з політичною корупцією. Як добре відомо, приводом до нових виборів стало формування парламентської коаліції та уряду всупереч Конституції. Основний Закон вимагає, щоб коаліція формувалася за результатами виборів. Переманювання депутатів із фракції у фракцію за гроші чи за посади (що, власне, і є політичною корупцією) викривило ці результати й суттєво відбилося на політичному та соціальному становищі в Україні. Регіонально-комуністична коаліція, яка спершу налічувала 233 голоси, мала таким чином зрости до 300 депутатів, аби забезпечити регіоналам абсолютну владу в країні. Усі пам’ятають, як це було: першою вдарила на сполох Юлія Тимошенко, до неї дослухався Президент, і його указ про розпуск ВР не забарився. Передвиборна кампанія стартувала.

Партія регіонів на улюбленому конику

Партія регіонів (це можна було очікувати) зробила ставку на створення іміджу Януковича як успішного прем’єра. Але укорінити цю думку в уми виборців регіоналам завадила сувора реальність. Економіка всім своїм станом свідчила проти “уряду проффесіоналів”. Рекордна за останні 10 років інфляція та космічний злет цін на житлово-комунальні послуги й продукти харчування зруйнували міф про “видатного керівника” Януковича.

Десь на початку серпня в ПР усвідомили, що на пропаганді економічних досягнень уряду вибори не виграти. Тим більше, що на цей час рейтинг Блоку Юлії Тимошенко вже впритул наблизився до рейтингу ПР. Тоді керівництво регіоналів витягло із “запасної путі” старий, уже трохи заіржавілий, бронепоїзд - питання мови й НАТО. Заради справедливості треба сказати, що ПР аж ніяк не має монополії на цей засіб політичного пересування. Ще Леонід Кучма свого часу “в’їхав на мові” у президентське крісло. Відтак уже й регіонали разів зо три підігрівали й використовували “проблему мови” та “проблему НАТО” для власних потреб. І з успіхом забували про ці проблеми, коли цього вимагали інтереси керівництва партії.

Коли для того, щоб стати прем’єром, треба було підписати Універсал, Віктор Федорович не вагаючись визнав українську мову єдиною державною. Коли як прем’єр лідер регіоналів їхав на Захід, то завжди твердив, що не має стратегічних розбіжностей із позицією Президента Ющенка - лише тактичні. Але ж усім відомо, що Президент вважає вступ у НАТО частиною стратегії країни. Маючи всю повноту влади в уряді й слухняну більшість у Верховній Раді, пан Янукович та його однопартійці навіть не спромоглися бодай внести до порядку денного парламенту ці, “такі важливі” для них питання. Ба більше, прем’єр навіть дістав комплімент від міністра оборони України Анатолія Гриценка, який визнав, що жоден уряд не зробив для зближення з НАТО більше за уряд Януковича.

Отож, тепер важко сказати, скільки відсотків сталого електорату ПР іще вірить у прихильність своїх вождів до другої державної мови та їхнє несприйняття майбутнього вступу України в НАТО.

Не враховувати помилки минулого стало вже певним фірмовим знаком кампанії регіоналів: нині, як і на попередніх виборах, у списках ПР до 40% становлять вихідці з Донецька та ще також під 40% - представники бізнес-імперії Ахметова. За такого списку важко відбивати закиди опонентів, які твердять, що Партія регіонів насправді представляє тільки один регіон, точніше - його великий бізнес. Яскравий і свіжий приклад: нещодавно уряд Януковича фактично подарував однопартійцю Ахметову “Дніпронерго” - одне з найбільших підприємств в українській енергетиці.

БЮТ: лідер, який усюди прорветься

Блок Юлії Тимошенко - основний конкурент Партії регіонів - одразу приголомшив і прихильників, і опонентів масштабністю поставлених завдань. Експерти вважають найдієвішими розробками БЮТ презентацію стратегії “Український прорив” та підписання Юлією Тимошенко конкретних зобов’язань перед великими соціальними групами виборців на зустрічах із людьми. Крім того, виграшною є й сама особистість лідера блоку: наявність у Юлії Тимошенко потужної харизми, розуму та вольових рис не заперечують навіть затяті опоненти. Така постать здатна навести в країні порядок: аби була влада.

Серед вдалих ідей БЮТ - проведення референдуму з деяких питань державного устрою, бо без подолання хаосу у владі неможливо навести лад у країні. При цьому питання референдуму, запропоновані БЮТ, не викликають, на відміну від мовних та натовських, розколу в суспільстві. Найбільшу кількість підписів під ініціюванням референдуму БЮТ поставили жителі Сходу та Півдня: кримчани, харків’яни, запоріжці.

Не варто забувати також, що БЮТ має впливового (хоча й не дружнього) “агітатора” - Віктора Януковича. Важко придумати переконливіші аргументи на користь уряду Тимошенко, ніж провальна діяльність уряду Януковича.

Рейтинг БЮТ зростає, відколи виборці уповні відчули падіння соціальних стандартів за Януковича й можуть реалістичніше поглянути на діяльність уряду Тимошенко. Власне, більшість експертів переконані, що результат Блоку Тимошенко на цих виборах удвічі перевищить кількість голосів, відданих за партнерів із НУ-НС.

Усі - на вибори.

Без жартів…

Реальних кандидатур на прем’єрську посаду після виборів - дві. Про це свідчать уподобання громадян: вони бачать у цьому кріслі або Юлію Тимошенко, або Віктора Януковича. Але перш ніж стане відомим ім’я нового прем’єр-міністра, у ВР шостого скликання має утворитися коаліція. Нині експерти з імовірністю 50:50 прогнозують формування демократичної коаліції БЮТ із НУ-НС або - замість неї - коаліції ПР із комуністами (якщо ті взагалі пройдуть у парламент). Усе вирішуватимуть буквально кілька депутатських мандатів, а отже, усе вирішуватиме явка виборців.

Звичайно, свій “внесок” у загальний результат зроблять фальсифікатори. Таку можливість їм дає, зокрема, нове положення Закону про вибори щодо голосування вдома. Уже відомо, що коаліція, яка фактично контролює Центрвиборчком, дала команду на складання списків тих, що голосуватимуть удома. Імовірно, вдома знайдуть і переконливо попросять проголосувати тих жителів Сходу, які за півтора року урядування Януковича втратили бажання ще раз віддавати свій голос Партії регіонів. Адже й в демократичному таборі, і в регіоналів розуміють: ці вибори виграє та сила, яка забезпечить більшу явку своїх прихильників. Не даремно ж пан Янукович на всіх своїх зустрічах на сході віддає виборцям короткий наказ: “Всем быть!” і лякає тим, що на Заході та в Центрі на дільниці поприходить сила-силенна народу та й обере… не Януковича.

Партія регіонів робить ставку якраз на пасивність “не своїх” виборців; на те, що хтось проголосує за непрохідні партії; на муштрованість власного електорату й на масштабні фальсифікації. Бо як без них можна здобути заявлені регіоналами 40 (!) відсотків? А Янукович мріє саме про 40 і вже погрожує тим, що збирається залишатися при владі понад 10 років.

Якщо явка на Сході буде значно більшою, ніж на Заході та в Центрі, то це зумовить явно несправедливий результат виборів. Тому жителі західних і центральних регіонів України мають мобілізуватися. Крім того, дуже важливо не повторювати своїх прикрих помилок. Ми ж маємо сумний досвід минулих виборів, коли 28% громадян просто втратили голоси, бо проголосували за непрохідні партії чи взагалі знехтували власним правом обирати. Голос, відданий за маленьку непрохідну партію, - це голос, який безнадійно пропав. Насправді реальний вибір - це вибір тільки із трьох політичних сил, що абсолютно точно проходять у Раду: БЮТ, НУ-НС і ПР.

Ірина НОВОСАД