За вандалізм покарано смертю

Тієї злощасної днини двоє друзів, добряче хильнувши вина (оперативники вилучили у хлопця пляшку з-під алкогольного напою), вирішили заховатися від усього світу і від батьків зокрема - про це потім розповів Іван сільському голові Анатолію Панчуку. Вибрали для цього найбільш безлюдне місце. На місцевому цвинтарі іншої розваги, окрім як ламати та гнути могильні хрести, вони не знайшли (кореспондент “РР” нарахувала 14 спаплюжених надгробків). Як розповів Млинівський міжрайонний прокурор Анатолій Перетятко, згодом розвага переросла у взаємну сварку, потім - у бійку, і в результаті - смерть. Іван у розпалі бійки штовхнув Олега, а той вдарився головою об гранітну плиту нещодавно відновленої могили (пізніше судова медекспертиза підтвердить факт смерті в результаті відкритої черепно-мозкової травми). До речі, сліди крові на плиті вже тиждень не можуть змити дощі.

“Десь близько п’ятої години вечора мати сама привела винуватця трагедії до мене зі словами: “Ось вам злочинець, забирайте його в тюрму”, - згадує Анатолій Панчук. - Чесно кажучи, мене здивувала і навіть вжахнула холоднокровність Івана. Він розповідав про трагедію з такою легкістю, ніби вона сталася десь зовсім далеко і, головне, - не з ним! Ми з дільничним першими вирушили на місце події. В темряві важко було роздивитися, що до чого, але я вже тоді помітив зламані хрести. Пізніше, коли прибула слідчо-оперативна група з освітлювальними прожекторами, у нас відібрало мову від побаченого. Досі в очах рябіє від великої кількості крові: на землі, на гранітній плиті, на обличчі Олежка”.

Ніхто у селі не може збагнути, чому так вчинили хлопці. Адже навіть в обласному центрі, де вистачає людей із хворобливою психікою, таке трапляється вкрай рідко. Олег та Іван були не сатаністами, а звичайними хлопцями із маленького села, де життя проходить без особливих оказій та перипетій. А може, це й стало причиною трагедії: відсутність хоч якогось зацікавлення в майбутньому, прагнення нових відчуттів, бажання змінити буденний плин життя?

Справді, буття в селі занадто однотипне: батьки на заробітках, діти довірені самі собі. Умов для корисного дозвілля в Рогізному практично немає, будинок культури вже давно звик до цілковитої тиші. Навіть до школи старшокласники змушені ходити в сусіднє село Вовковиї.

“Хлопці дійсно росли в проблемних сім’ях. - розповіла директор Вовковиївської ЗОШ I-II ступенів Людмила Чандик. - Але, що цікаво, вони зовсім по-різному дивилися на світ. Хоча обидва вчинилися не найкраще, але Олега ще можна було чимось зацікавити. Він полюбляв уроки біології, охорони життєдіяльності, які я викладала. Завжди відгукувався на прохання не прогулювати уроки. Та й які то були прогули? То залишався вдома поратись по господарству, то іноді шапки не мав, щоб одягти в холодну пору. Тому злісним прогульником його назвати не можна. А ось Іван...Тут вже інша справа. Однокласники його з дитинства недолюблювали, навіть побоювались. Він мав звичку чіплятися до учнів, які потім зі слізьми бігли до мого кабінету. А головне – на нотації, виховні розмови з ним Іван якось дивно реагував. Мовчки слухав, вибачався, не заперечував. А тільки виходив за двері... міг голосно розсміятися”.

Слова директорки підтвердила й психолог Вовковиївської школи Аліна Загоруйко. “На будь-які зауваження він реагував іронічною, часом єхидною злою посмішкою, - згадала вона. - Олег міг почервоніти, заплакати. Той – ніколи... Проводячи психологічні тести серед учнів, дійшла висновку, що Іван знаходиться в статусі ізольованості від інших школярів. Помічала у нього прояви агресивності, тому зарахувала до групи ризику. Після останніх літніх канікул мене дещо здивувала дружба, яка виникла між цими юнаками. Вони стали разом ходити до школи, сиділи за однією партою, спілкувалися і поза навчанням. Що спільне вони знайшли для себе - досі не відомо. Тільки доля могла їх поєднати”.

Батьки Олега, хоч і не одружені, але живуть в одній хаті. На той час із загиблим проживало ще троє братів та сестра. Хоча їх матір має ще семеро дітей, розкиданих по всій Україні. До них вона доволі часто навідується у гості, полишаючи інших дітей на самостійне проживання. Батько постійно на заробітках в односельчан. Сусіди кажуть, що діти самі часто ходили до них “допомагати” - хоч на харчі заробляли.

А от у сім’ї Івана інша ситуація. Живе він лише з матір’ю. Тому не дивно, що жінка завжди потурала витівкам сина, а то й радила, як викрутитись з тієї чи іншої халепи. І так було з самого дитинства. “Вона не переймалася вихованням сина”, - заявив сільський голова.

На жаль, не вдалося поспілкуватися з самими батьками, - адже їх, як завжди, не було вдома...

Поховали Олега в минулий четвер. Усе село прийшло прощатися з загиблим семикласником. Така кількість людей, за слова-ми священика, буває в церкві тільки на Різдво та Пасху...

Наразі триває слідство. За фактом навмисного вбивства порушено кримінальну справу за ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України. Оскільки кримінальній відповідальності згідно з чинним законодавством підлягають особи з 14 років, ймовірно, вважає Анатолій Перетятко, що до Івана будуть вжиті примусові заходи виховного характеру, а саме – перебування в спецшколі для неповнолітніх закритого типу.

Та жителі села Рогізне не чекають вироку суду: вони звернулися до голови сільради з проханням виселити Івана з матір’ю. Це питання Анатолій Панчук поставить перед депутатами на найближчому засіданні сільської ради.

А поки що - біля старих спаплюжених могил стоїть нова...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: