Дубенчанин щоранку п'є свіжу кров

Цього львів'янина, який останні п'ять років проживає в місті Дубно, вампіром не називають, та й позасмагати під сонечком він дуже любить. Діти давно звикли до дивного вподобання батька, щоправда, сусіди й досі не приховують здивування. Справа в тому, що після аварії та переливання крові у чоловіка з'явилася потреба час від часу пити кров та їсти сире м'ясо. Ні його, ні дружину така зміна в «дієті» не лякає, проте знайомі часто запитують у пані Марії, чи не задивляється, бува, благовірний, на її сонну артерію? Що може відповісти жінка, яка прожила разом зі своєю «другою половиною» в шлюбі більше 20 років і знає її, як свої п'ять пальців? Звичайно ж, вона тільки сміється з таких запитань.

- Мій чоловік ніколи не вирізнявся з-поміж інших, - розповідає дружина Мирослава Ярошка (ім'я та прізвище змінено). - Звичайна людина: веселий, кмітливий, працьовитий… Кілька років тому, їдучи разом із братом до Львова, потрапив в аварію: розвертаючись, в їх автомашину в'їхав легковик. Хоча удар виявився не надто сильним, Мирослав значно пошкодив ногу, і доки приїхала швидка, яку викликав брат, втратив чимало крові. Аби врятувати йому життя, довелося робити переливання. У нас із ним різні групи крові, тому переливали братову. Коли ж чоловік одужав, то кілька тижнів взагалі не міг дивитися на кров. Бувало, я чи син поріжемо випадково пальця, то Мирослав одразу кричить, щоб зупинили кров, бо його від одного її вигляду нудить.

А вперше спробував свіжу кров чоловік тоді, коли поїхав провідати рідню на Львівщину. Сина з невісткою та двома внуками батьки радо зустріли і сказали, що вдало приїхали, адже після обіду планують заколоти свиню і ще одна пара сильних чоловічих рук якраз знадобиться. Коли ж тварина вже була мертва, обсмалена і почищена, прийшов час розрізати тушку. За звичаєм коліїв, який побутує в деяких селах, коли розрізається тварина, то господар, аби в хліві гарно водилася живність, випиває кілька ковтків свіжої і ще теплої крові. Мабуть, цей дивакуватий ритуал прийшов до нас ще з язичницьких часів, коли через територію України проходили племена войовничих скіфів. Якраз ті й пили кров убитих ними тварин, вважаючи, що сила звіра разом із кров'ю перейде до їхнього тіла.

Отож, як тільки розрізали тушку, колій набрав у горнятко крові і простягнув господарю. Той, зробивши кілька ковтків, передав ємність з речовиною сину, і, як не дивно, Мирослав не відмовився. Дружина за цим спостерігала зі щирим подивом, бо добре пам'ятала, як той не зміг дивитися фільм про упирів і переключив на інший телеканал. А тут така зміна!

- Я тоді тільки жартома промовила: «Ти диви! Родич графа Дракули об'явився!» - пригадує пані Марія, - а чоловік тільки посміхнувся і… випив ще одне горнятко крові. До смаку, видно, прийшлася. За вечерею всі їли смаженину, яку ми з свекрухою приготували, а Мирослав попросив шматочок сирого м'яса. Пожувавши, сказав, що хоче ще, а потім пішов у підвал, аби знову крові набрати. Ще не бачила, щоб люди отаке вживали, хоча кишку з гречкою та кров'ю сама часто готую. Після повернення у Дубно потяг до крові в чоловіка зник, та однієї суботи, пішовши на базар купувати у знайомого м'ясника свинину, приніс додому в додачу літрову банку цієї речовини. Сказав, що організм «вимагає». Подумавши, чому в нього могла статися така зміна у смаках, вирішили, що причиною всього - зроблене переливання. Сини до цього ставляться нормально, а старший і собі спробував на смак.

Тепер Мирослав чи не щоранку п'є кров, а дружина жартує: «Аби не мою…», - і годує коханого часником.