Чому так сталося?

Після закінчення школи працював в колгоспі, а в 1959 році поїхав в Донбас на навчання. Потім навчався в школі ГПШ-24 сел. Фащевка Алчевського району Луганської області, далі направили на практику на шахту в Луганськ, пізніше перевели на шахту

2-БІС. Нам обіцяли, що, якщо будемо працювати, то в армію не заберуть. Думав - зароблю грошей і поїду додому допомагати матері, бо батька не було - загинув у 1943 році. Але вийшло інакше.

У 1962 році забрали в армію, після служби працював шофером у “Сільгосптехніці” м.Радивилів. Пізніше, у 1968 році, перейшов працювати на залізницю, на ст. Броди. Так як нам з дружиною не було де жити, нам дали квартиру на залізниці 65 км. До роботи було далеко, добирався електричкою 20 км, а потім перейшов працювати на колію за місцем проживання.

Після 55 років пішов на пенсію, спочатку давали 280 грн., а потім - 400, після перерахунку зменшили до 340 грн., тепер знову підвищили до 520. Дружина отримує 310 грн., хоча працювала увесь час у двох колгоспах. Для мого лікування і нам на життя тієї пенсії мало. Дітей біля нас немає, старший син зараз працює машиністом електровоза в Здолбунові, а молодший - на Київщині. У них є свої сім’ї, свої турботи. Тепер ми живемо на перегоні вдвох, раніше тут була станція, проживало шість сімей, двом дали квартири в місті, решта - померли, тепер черга наша. Хочеться ще пожити, але умови важкі. До села далеко - 3 км, зупинку електрички теж перемістили далі. Для опалення потрібне паливо, дружина ходила в сільську раду, щоб привезти брикет, там сказали, що тонна коштує 250 грн., але так ніхто й не привіз. А ще сказали, що наш дім - залізничників, то нехай вони й потурбуються про нас. Раніше хоч вугілля давали, а тепер - ніхто нічого. Я зараз - інвалід, паралізовані обидві ноги, вже два роки лежу, не встаючи. Пільг ніяких від сільської ради немає, навіть ніхто не поцікавиться, як ми живемо. Хоча в газетах писали, і по радіо говорили, що дітям війни будуть пільги, нікому ми тепер не потрібні. Як мені тепер отримати довідку про те, що я працював у шахтах з 1959 по 1962 рр. включно? Потрібна адреса Луганського шахтоуправління, а сама шахта вже не працює. Адреса також змінилася.

Допоможіть хоча б чимось, бо в лікарню не ходячих не беруть, і в будинок престарілих - теж. Вихід один - іти під колеса поїзда, бо нікому такий не потрібен, але боюся, щоб не потрапити під той поїзд, яким буде їхати мій син.

Хоча б дали змогу отримати в банку тисячу гривень, але і це не ходячому неможливо. Адже весь час працював і гроші вільно приймали у касу, а тепер отримати важко, - кажуть, потрібно чекати кілька місяців, а мені зараз дуже потрібні гроші для лікування, та й мушу віддати ті, що людям заборгував.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: