Про що нагадала листівка

Як тільки не впливали на семикласника: обговорювали на зборах піонерського загону, шпетили на засіданнях учкому, критикували у стінгазеті, виховували в кабінеті завуча. Притихне на певний час Петро, а потім знову береться за своє. Цупив усе, що під руку попадало, а “попадала” дрібнота з учнівських “багатств”: ліхтарик, авторучка, гребінець, ніпель до велосипедної камери, циркуль, лінійка, блокнотик, коробка олівців. Спійманий на гарячому та викритий пізніше, злодюжка не відпирався, віддавав чуже, дивився на світ безневинними очима, чухав потилицю. Мовляв, нічого не вдієш, попався - відповідай і терпи.

“Спливло” прізвище порушника під час перевірки школи працівниками райкому комсомолу. В один “прекрасний” день запросили директора (тобто, мене), старшого піонервожатого й семикласника на засідання районної комісії в справах неповнолітніх. Поки добралися “на перекладних” із віддаленого Устя до Березного, в кабінеті заступника райвиконкому вже, як мовиться, розбирали шапки. Сердиті члени комісії (“принесла нелегка” ще одного правопорушника) довго і нудно виховували хлопчину, переконували, що в соціалістичному суспільстві немає передумов для такого пережитку минулого, як крадіжки, попереджали, що погана звичка до добра не доведе. Господар кабінету навіть до столу Петра підкликав, показав альбом із фотографіями про зміни, що сталися за роки радянської влади у віддаленому поліському районі. Нарешті з учня “видавили” обіцянку, що той кине ганебне заняття, буде активним будівником нового.

Додому дісталися під вечір. Перед тим, як звернути на рідний хутір Замлинок, мій юний супутник поцікавився:

- А хто був той дядько, який по кімнаті все ходив і руками розмахував?

Я відповів, що власник кабінету - хороша людина, колишній фронтовик, багато робить, аби діти в школі вчились. У свою чергу, запитав, чому Петро так зацікавився Мещєряковим. А почув таке, що приголомшило:

- Мені він також сподобався. Чи не можна б йому годинника повернути?

Я враз отетерів:

- Якого ще годинника?

- Того, що на столі лежав, біля альбома з фотографіями. Я не стерпів і той…

Що тут скажеш: звичка - справді друга натура. А для Петра, видать, ще й азарт і спритність рук. І нічого не вдієш…

Наступного дня зателефонував у райвиконком, до голови комісії, чекаючи прочуханки. Та несподівано почув розкотистий сміх Мещєрякова:

- А я сьогодні гадаю, де посіяв “Побєду”. Хлопець у тебе молодець. Якби така спритність рук та на добрі діла. А годинника привезеш.

Дивився на чіткі каліграфічні рядки, виведені харківським науковцем. Що ж, мав рацію голова комісії: усе ж таки знадобилася поліщуку спритність рук і на добрі діла. І в науковому інституті працює, і хобі цікаве має.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: