Віктор МЕДВЕДЧУК про користь читання законів

- Перед самим набуттям чинності закону №2222 Президент Віктор Ющенко його різко розкритикував. Як ви ставитеся до цієї критики?

- Як може ставитися до неї людина, яка зробила все можливе, щоб політична реформа в Україні увінчалася успіхом? Про цілковитий успіх говорити, звісно, ще рано. Але добре вже те, що з нового року вона почне діяти. Це й непокоїть Президента. І не тільки його. В один день із ним, і в тій самій аудиторії наслідками реформи нас лякав і прем'єр-міністр. Щоправда, він був набагато обережніший у своїх висловлюваннях.

Зате Ющенко слів не добирав. Або, навпаки, добирав. Якщо правильно друге, тобто якщо він обдумано назвав політичну реформу усього-на-всього «новаціями», - то це ще гірше. Це дуже погано. У нас, членів Соціал-демократичної партії (об'єднаної), це викликає протест. І не тільки в нас.

Ми вимушені всоте нагадати, що становлять собою ті «новації», які, за словами Ющенка, «не несуть блага нації». Йдеться про перехід України до загальноприйнятих у європейських країнах стандартів демократії. Це саме по собі - найважливіший крок до Європи, куди начебто прагнуть «помаранчеві». Це ні що інше, як практична реалізація європейського вибору України.

А Президент не бачить нічого, крім шкідливих «новацій», крім «складного документа, прийнятого таємно, без публічного обговорення». Що означає «таємно»?! Що означає «без публічного обговорення»?! Якщо він справді так вважає, то ми з ним досі жили в різних країнах.

- Чому, на ваш погляд, саме тепер Віктор Ющенко виступив із такою оцінкою політреформи?

- Я закінчу про «таємно». Основні положення політичної реформи широко обговорюють у суспільстві з середини 2002 року. Можна скептично ставитися до процедури обговорення, в якій узяли участь понад дев'ять мільйонів осіб. Можна ставити під сумнів і навіть висміювати підсумки цього обговорення. Більшість учасників підтримала поправки до Конституції і, як відомо, особливо схвалили провідні положення політреформи. Це розширення повноважень парламенту у формуванні уряду та надання парламентській коаліційній більшості права обирати прем'єр-міністра.

Припустімо, що це все до уваги не береться. Але чи є в Україні хоч один політичний експерт, який би за ці роки жодного разу не висловив своєї думки з цього питання? Чи є хоч один такий депутат парламенту? Чи є хоч одна така партія? Ні, ні й ні! Телеканали витратили десятки, якщо не сотні, годин ефірного часу на висвітлення цього питання. А скільки пішло газетного паперу на цю добру справу! Нарешті - пряма трансляція парламентських засідань, де обговорювали й приймали політреформу... Як можна тепер говорити, що все робилося «таємно»?!

Що стосується того, чому саме тепер Ющенко вирішив звести такий кричущий наклеп на справді всенародну справу, то відповідь ясна. Президент боїться. Він боїться, що уряд, який отримає країна після березневих парламентських виборів, не буде «помаранчевим». Він боїться залишитися без уряду в своїх руках.

Пам'ятаєте, про що з неспокоєм говорив Єхануров? Парламент, наприклад, зможе приймати постанови, обов'язкові для уряду. Очевидно, Президенту нестерпна сама думка про це. Неймовірно, але факт. Ющенко вважається символом перемоги української демократії. І оцей символ не хоче, щоб уперше в історії України з'явився політично відповідальний уряд, сформований коаліцією партій, які перемогли на парламентських виборах!

Просто фантастика. Виникає підозра, що Ющенко не читав закону №2222. Або читав якось дивно. Психологічно це зрозуміло. Все або нічого. Психологія та логіка абсолютного монарха.

- Чи все-таки дуже велика тривога... Що буде з країною, якщо провідні політичні сили не зможуть домовитися? З української історії ми знаємо, до чого це призводить. Єхануров пригадав про часи Руїни...

- Ось я і кажу, що досі не вчиталися в закон №2222. І марно. Читання законів - дуже корисне заняття не тільки для пересічних громадян, а й для перших осіб держави. У чому сенс вельми широких повноважень, залишених за Президентом? У тому, щоб були створені достатні умови для збереження стабільності політичної системи. У Президента, наприклад, з'являється право, про яке тільки мріяв його попередник: право розпускати недієздатний парламент.

Але Ющенко, схоже, думає про інше. Він думає про те, що йому доведеться боротися з майбутнім, неугодним йому, прем'єр-міністром. І думає він про це без задоволення. Але нащо боротися? У мене таке враження, що Віктор Андрійович і його колеги погано розуміють принципи функціонування політичної демократії європейського зразка. Гілки влади не борються між собою, а кожна підгортає свою грядку. У кожної - своє поле діяльності та відповідальності. Демократичні політичні системи несумісні з цинічною боротьбою владних структур за повноваження. Повноваження всіх визначені законом - і нічого мудрувати.

Якщо вдуматися, то Президент Ющенко має бути першим, хто зацікавлений у політичній реформі. У його руках протягом усього цього року було дуже багато влади. Але навряд чи можна сказати, що він брав і бере на себе стільки ж відповідальності. Тут явна диспропорція. Я би сказав - кричуща. Звідси - дезорганізація державного управління, зниження темпів економічного зростання, корупція і кумівство, масові кадрові чистки, некомпетентність і неефективність на вищих поверхах влади. Повноваження використали максимально, а відповідати за свої дії, за свою політику, очевидно, не збиралися.

Нарешті, хотілося б нагадати «помаранчевим», що спроби відмінити демократичну політичну реформу автоматично ставлять під сумнів законність результатів так званого третього туру президентських виборів 2004 року.