Новорічний сюрприз

Андрію було байдуже. Він подумки згадував, як зустрів минулий Новий рік, бо забути не міг. Так склалося, що з хворобою серця йому довелося бути в той час у санаторії. В ту передноворічну ніч він лежав у своїй кімнаті і почувався таким самотнім. І чим менше залишалося часу до Нового року, тим більше на очі наверталися сльози... Не почув, як зайшла до нього в кімнату молода вродлива жінка. Андрій навіть не зрадів, бо до чужих жінок завжди був байдужим. Крім своєї Олесі, нікого не знав і не хотів знати. Незнайомка, усміхаючись, підійшла до нього й привітала зі святом. Він відповів тим же. Жінка, ніжно дивлячись Андрієві в очі, запитала:

- Чого так сумуємо?

- Скучаю за сім'єю, дружиною... - тихо відповів.

- А хіба я гірша за вашу дружину? - наблизившись майже впритул, поцікавилася вона.

Жінка обвела Андрія руками за плечі - він такого не чекав. Від дотику духмяного жіночого тіла, не тямлячи вже нічого, не зчувся, як під бій курантів опинився з нею в ліжку. Тож за тих п'ять днів, що йому залишалося бути у санаторії, за тих п'ять безсонних шалених ночей, що провів з нею, Андрій пізнав стільки, що й, мабуть, не кожен чоловік за все своє життя. Вони навіть не познайомилися, не було часу, тільки коли прощалися, Андрій назвав себе Василем із Запоріжжя, а вона себе Олею з Одеси. Тож їхні дороги розійшлися - залишилися лише незабутні спогади.

До Нового року залишалися лічені хвилини. Олеся хвилювалася - невже не прийдуть? Раптом задзеленчав у дверях дзвінок, і на порозі з'явилося двоє людей у масках. Олеся радісно кинулася їм назустріч, бо впізнала в них своїх гостей. Андрій же дивився на них, наче на прибульців, бо не бачив облич.

- Знайомтеся, це мій чоловік Андрій, - спохватилася Олеся.

- А це моя кохана дружина Ірина, - звернувся до Андрія шеф.

Андрій потиснув їй руку. Відчув, що його руку вона стиснула ще сильніше. Від того потиску Андрія наче струмом вдарило - ніби цю руку він уже тримав у своїй. Коли зняла маску, чоловік ледве не втратив свідомість: перед ним стояла його «Оля з Одеси». Ірина крізь маску теж впізнала «Васю із Запоріжжя». Вони заворожено дивилися одне на одного, адже не сподівалися такої зустрічі. Боялися видати самих себе. Оговтавшись, Андрій тихо промовив:

- Яка у вас, Іване Петровичу, чарівна дружина!

- Тільки без компліментів, - промовив, ніби жартома, шеф. - Бо я ревнивий.

- Що ви, Іване Петровичу, це я так, між іншим. Мені Олеся розповідала, що ваша дружина - найвірніша серед усіх жінок.

Видно, що чоловіка задовольнило таке пояснення. А «Оля» і «Вася» не могли повірити в те, що сталося. Їхні серця билися в унісон. Вони розуміли, що вже ніщо їх не зупинить, аби зустрітися ще, і найбільше цього боялися.