Святиня виявилася справді дорогою

На прохання прихожан католицького костелу Святого Яна Непомуцена різьблену фігуру свого часу в літописне місто над Іквою передала православна громада з сусіднього Млинова. Отут її побачив відомий знавець і дослідник старовини, директор Львівської галереї мистецтв, експерт ЮНЕСКО, виходець із села Ульбарів, що на Дубенщині, Борис Возницький. На прохання академіка, Героя України, досвідчені спеціалісти міста Лева встановили: реліквія зроблена котримсь із учнів школи “українського Мікеланджело”. Гадаю, читачам варто дізнатися про цікавий і водночас страдницький шлях мистецького твору, що відображає останні хвилини життя Спасителя.

Рішення громади було одностайним

Вірники добре відають про ці хвилини з розповіді апостола Матвія. Після виснажливої дороги до Голгофи римські воїни скатованого Сина Божого розіп’яли на хресті, ще й знущальний напис-провину вивели над його головою: “Ісус Назаретянин, Цар Іудейський”. Невимовні муки випали на долю того, кому призначено було прийняти їх за гріхи роду людського. Бо навіть він, готуючись до немилосердних катувань, гучним голосом крикнув: “Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?” Після цих слів дух вилетів із тіла, завіса в храмі роздерлась від верху до низу, і земля затряслася, і зачали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і повставало багато тіл мертвих. Бо смертію Ісус смерть подолав, а живущим на краще надію дарував.

…До святині, що багато літ стояла в центрі колишнього Млинівського католицького костелу, сходились поляки з райцентру та навколишніх сіл. Заснований, за проектом Е.Шредера, графом Хоткевичем десь у 1740 році, храм, де велично звучав орган, збирав багатоголосу паству, служив прихистком для знедолених. Але в 60-х роках минулого століття атеїсти-безвірники по-блюзнірськи познущалися над храмом. Знайшлися серед млинівчан людці, котрі за пляшку вина вибухівкою зірвали мури, скинули з гостроверхих куполів хрести.

Але серед мешканців райцентру були й такі, які не могли змиритися із несусвітнім вандалізмом. Довідавшись, що неушкодженими зостались деякі культові речі, прихожани Свято-Покровської церкви Микола Синюк, Любов Шух, Роман Кудерчук, Григорій Сувінський, Ликеря Че-рв’як, Микола Приступа, Феодосій Грицюк (прізвища інших сміливців уже призабулись за піввіку) серед білого дня (!) перенесли їх до власного православного храму. Вда-лося врятувати статую воскреслого Спасителя, хрест із його розп’яттям, барельєф тайної вечері. Хрест, реставрований у Луцьку, ще сорок літ служив новій громаді.

Дізнавшись про відновлення Дубенського костелу, млинівські поляки вирішили передати святиню сусідам. Їх задум підтримали благочинний церков району отець Василій, громада Свято-Покровської церкви. Це якраз ще одне підтвердження взаємного прощення, злагоди та правдивого християнського миру. Тим більше, що католики з Млинова моляться у Дубенському костелі. Реліквію передали в храм, побудований у княжому граді в далекому 1612 році, після Служби Божої, відправленої ук-раїнською та польською мовами, отцями Василієм, Леонтієм та ксьондзом Олександром.

А мені пригадався ще один випадок. Коли в древньому Корці відреставрували костел Святого Антонія, то прихожани православної Георгіївської церкви передали сюди кілька ікон, вирішивши: католицькі речі мають належати католицькій парафії.

Перший серед великих

Дубенську реліквію зарубіжні колекціонери оцінили в 7 мільйонів доларів. Тим більше, що 2007-ий у кількох західних областях України був оголошений роком Пинзеля. На превелику радість, чимало з його доробку збереглось у фондах Тернопільського краєзнавчого музею, Олеського замку, в Львівському соборі Святого Юри, костелі Монастириська. Нині часто плутають роботи великого митця та його учнів. Як би там не було, та Іоанн Григорій Пинзель визнаний найвпливовішою постаттю львівської скульптурної школи барокко, першим серед великих. Правда, було триста літ забуття людини, котра з’явилася в середині ХVІІІ століття у Львові, де сповідували суміш ренесансного гуманізму, освіти й масонства. Бо культура барокко стала декорацією для тодішньої “хилої габсбурзької культури”.

Відомо, що митець-русин (а, можливо, поляк?) вчився у Європі, бачив Рим, Венецію, Відень, Прагу. Тому зумів у власній творчості поєднати пластику європейської барочної школи з візантійським стилем, чимало використати з робіт самого Мікеланджело. Чи не тому його дерев’яна триметрова скульптура, за свідченням спеціалістів, наслідувала абсолютно розмах і стиль славетного італійця, а кам’яні фігури Львівської ратуші нагадують багатьом мікеланджелівську “Битву кентаврів”?

І все ж любов до дерева переконує: “геній без коренів” таки русин, що засвідчує його добре знання дерева як матеріалу для роботи. А роз-квітнув талант непересічного митця в Бучачі завдяки меценатству графа Миколи Потоцького. Це, зокрема, засвідчили його вісім кам’яних скульптур на карнизі старої міської ратуші, п’ять вівтарів костелу Патріархів для Львівського костелу отців-місіонерів і чотири в церкві Городенки, два вівтарі костелу отців Трініатитів (Львів), фігура “Розп’яття” для Лопатинського костелу, скульптурний вівтар села Годовиця (Львівщина), якого не знали й столичні міста. Та й “Геракл, розриваючий пащу ле-ва”, “Феміда”, “Запорожець із люлькою” можуть прикрасити будь-який солідний музей.

І нині Іоанн Григорій Пинзель сприймається як на диво сучасний майстер, силою таланту вознісшись над часом, його роботи вражають натхненням, витонченістю рис і характерів, динамізмом. Про це ще раз засвідчила виставка в Українському Будинку (Київ) у рамках програми “Арт-Київ”, де серед робіт 38 майстрів різця виділялись роботи француза Огюста Родена та закарпатця (?), генія барокко Пинзеля (свідчення журналу “Viva”, квітень 2008 р.)

Тепер ви розумієте, чому справжнім відкриттям в образотворчому житті регіону стало підтвердження версії, що дубенську фігуру із розп’яттям Спасителя створили учні всесвітньовідомого митця Матвій Палійовський або Фран-ціск Олєнський. І таки приємно, що дорогоцінна (в прямому та переносному значенні) реліквія знаходиться в храмі княжого граду.

Правда, ксьондз Гжегож Оважани повідомив, що святиню, найвірогідніше, чекає ще одне переселення - на цей раз в Луцьк. За вказівкою єпископа Маркіяна Трофим’яка, хрест буде зберігатись у Луцькому кафедральному соборі. По-ки що невідомо, на скільки часу заберуть його сусіди. Це залежатиме від рішення громади костелу Святого Яна Непомуцена.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: