“Почула, що Ющенко йде в президенти – п’ю валокордин”

Донька з Португалії телефонувала - вона з чоловіком там уже шість років (Юлечку - внучку мою рідненьку також забрали, відмінниця у португальській школі) - працює від світанку до заходу сонця. Нема у нашому селі їм роботи. Каже, як почула по “тарілці”, що Ющенко знову йде в президенти, то сміялася від душі, хоча у 2004-му вони там дуже вболівали за нього.

А мені чомусь не смішно, ото і п’ю валокордин. У 2004-му я теж не відривалася від телевізора - чекала, коли переможе наш народний президент Віктор Андрійович. Переміг… Три місяці я була на сьомому небі - від щастя. А потім дивлюся, щось не те. То синочка його покажуть, що п’є шампанське по тисячі гривень за пляшку (Боже ж мій, це я за 30 років своєї вчительської праці у рідному селі заробила хіба що на “Букет Молдавії”, яким дирек-торку колись пригостила).

То менших його діточок, які до школи ходять, що охороняється краще, ніж американська військова база. Та думаю: от тобі, Ганно Василівно, й народний наш президент. Хай йому грець. А тут у селі від нього чекали і пенсій, і зар-плат, і роботи. І щоби злодіїв місцевих і тих, вищих, трохи приструнив.

А тут: роботи нема, сезон навесні лише почнеться, то всяк їде кудись на заробітки - до Росії, Польщі, чи Києва - скоробагатькам щось будувати чи ремонтувати. А бізнесмен наш місцевий Федько (кажуть, у людей на базарах гроші відбирав у 90-х - які страхи) земельки на краю села прихопив, у депутати від Ющенкової партії подався до району. Кум королю. На машині їздить завбільшки як моя хата. До дівок і молодиць сільських гигоче.

Ото такі бандитам тюрми? І чого це я, стара дурна баба, біля того телевізора отак за Віктора Андрійовича в 2004-му вболівала? Та він не мій президент, і не моєї сусідки Василини, яка на фермі горба заробила і тепер на городі день і ніч рачки лазить, щоби взимку їсти щось було.

І не мого сусіда Петра, що чужу худобу пасе, бо пенсії на прожиття не вистачає. Та Віктор Андрійович - президент нашого Федька і таких, як він. Хай вони за нього і йдуть голосувати. А я не піду. І за отого мордатого з Донбасу не піду. Мені таких у школі вистачало - за десять років від них слова не чула. Ледве зі школи випхала. То ж вони в президенти не лізуть - один он на тракторі їздить, інший міліціонером служить. А цей - в президенти…

Господи, прости мене, грішну. Ще є, кажуть у селі, той молодий - Яценюк. У телевізор залізе, зубами посвітить. Моя сусідка Василина від нього з розуму сходить. А я їй: “Ти що, бабо, здуріла? Йому ще соску ссати. Який з нього президент?” А Василина мені: “Зате, дивися, певно, розумний, бо в окулярах”. А я їй: “Та вчила я он малого Дмитра - Зінчиного хлопця. Теж в окулярах сидів на першій парті, в носі колупався. Ніби й не дурний, а далі бухгалтера в нашій спілці не пішов”. А Василина задумливо: “Руки волохатої не мав, а то може би замість Яценюка був”.

Так і думаю вечорами. Чи то сама, чи з сусідками зберемося. Он Юлька є. Енергійна. Щось робить. Не все виходить. А що ввечері зробить, то на ранок чи то Віктор Андрійович, чи отой Янукович критикують. Ніби змовилися. Може, їй пора в президенти? Ото ще раз піду - за неї проголосую. Якщо підведе, більше на вибори не піду. Стара я, ноги болять. Втомилася від брехні. Хоча би той телевізор згорів, чи що?”

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: